Сімейне життя має будуватися на довірі та повазі. Так казала мені мама, коли я вкотре після сварки з чоловіком приходила до неї з валізами.

– Що цього разу не поділили? – запитувала мама.

А я й сама не знала. Сварки починалися через якусь нісенітницю, але переростали в такі масштаби, що про наш конфлікт знав увесь будинок. З биттям посуду, збиранням речей та приїздом до мами. Інакше у нас не виходило. Просто сісти та спокійно все обговорити ми не могли.

Чоловік мій дуже імпульсивний і запальний. Втім, такий самий, як і я. Напевно, через молодість і недосвідченість ми не могли знайти компроміс, і кожен намагався зі шкіри геть лізти, аби довести свою правоту. Але ми кохали одне одного. І не уявляли життя порізно. Після таких сварок вже наступного дня ми мирилися, і все було добре. Ось такі в нас стосунки.

Моя мама ставилася до цього спокійно. Спочатку вона, звичайно, нервувалась, сварила нас, але потім зрозуміла, що це безглуздо, адже ми незабаром помиримось, і я повернуся зі своїми валізами додому.

Єдиною людиною, яка постійно обурювалася, дорікаючи мені у всьому, у чому можна і не можна, була моя свекруха.

– Ти жінка, ти не повинна так поводитися! Потрібно поступатися чоловікові і в усьому йому потурати, – казала вона. – А ти поводиться як дитина. Кричиш, психуєш, збираєш речі. Як мій син тебе взагалі терпить, я не розумію.

І так завжди було. Починаючи з дня нашого весілля. Алла Сергіївна пхала свій ніс у всі наші справи. Скільки гостей покликати, який торт замовити, яке вибрати плаття. Вона мала бути в курсі всіх справ, і не дай Боже, якщо щось вирішили без неї.

Я сердилась, весь час хотіла висловити своє невдоволення, але чоловік дуже мене просив не зв’язуватися з його матір’ю і не псувати стосунки. І я терпіла. Засовуючи свою гордість кудись подалі, шаленіла і мовчала, аби не скривдити свекруху.

Після весілля нічого не змінилося. Алла Сергіївна будь-якої миті могла прийти до нас додому і почати роздавати поради на тему того, як нам краще жити, що купувати, які фільми дивитися і з ким спілкуватися.

Вкотре вона вирішила нас відвідати в суботу о дев’ятій ранку. Чоловік мій поїхав у відрядження і я, скориставшись моментом, вирішила провести вихідний у ліжку, дивлячись фільми та поїдаючи смаколики.

– Ти ще спиш? – спитала свекруха.

– Прокинулася, але ще не підвелася, – відповіла я.

– Вдома бардак, немає нічого, ціла купа непрасованої білизни. Замість того, щоб займатися домашніми справами, ти лежиш і нічого не робиш, – почала свекруха вчити мене життя.

– І що? У мене вихідний, маю повне право, – не пішла у неї з приводу я.

– Господи, де ж були очі у мого сина, коли він з тобою одружився! – голосила Алла Сергіївна. – Говорила ж йому, не буде у вас щастя!

Я мовчки встала, пройшла на кухню і ввімкнула чайник.

– Бажаєте чаю? – запропонувала я.

На мій погляд, найкраща помста – це повний ігнор. Що я в принципі намагалася робити. Не звертати уваги на марення свекрухи. А її це дратувало ще більше.

Алла Сергіївна мріяла вивести мене на емоції. Я трималася з останніх сил, бо розуміла, якщо піддамся почуттям і зірвусь на неї, отже, я програла.

– Який чай? У тебе напевно й чистих склянок немає, – видавила свекруха.

– Для вас завжди знайдуться, не турбуйтеся, – мило посміхнулася я.

– Не треба мені нічого. Ти вже минулого разу нагодувала своїми пиріжками, у мене потім живіт ще два дні болів, – виразила свекруха.

Мій терпець був уже на межі. Ще кілька подібних фраз на мою адресу, і я виставлю її за двері.  А сама посміхнулася й сказала:

– Готувала за вашим рецептом.

Свекруха, зрозумівши, що вивести мене з себе в неї не вийде, заявила:

– Гаразд, я пішла додому. А ти давай ділом займись. Приготуй хоч щось, бо мій син приїде голодним, а вдома навіть поїсти нема чого.

– Голодним не залишиться. Не хвилюйтесь. Зараз замовлю піцу та його улюблені суші, – єхидничала я.

Було видно, як свекруха стримується з останніх сил, щоб не сказати мені у відповідь якусь гидоту.

Зачинивши за нею вхідні двері, я перехрестилася і з полегшенням зітхнула. Сподіваюся, що ніколи не буду такою ж свекрухою.

КІНЕЦЬ.