Коли бабусі не стало, мама моя приїхала в той же день, хоча багато років не приїжджала. Допомогла провести її, а пізніше, коли люди стали розходитися, підійшла і сказала, що речі збирає і переїде у бабусину квартиру, бо вона єдина донька її. Але як так? Я стільки доклалася до старенької, час на неї витрачала. Вирішила я не сидіти склавши руки і стала юриста шукати

Зараз така складна ситуація склалася в мене, що не можу сама вихід з неї знайти, можливо, тут віднайду для себе гарну порадницю я.

Справа в тому, що мене виховувала бабуся, а мама відмежувалася від мене свого часу і завжди шукала свою долю.

Почалося з того, що мама дізналася, що чекає дитину, але мій рідний батько, коли дізнався про це, то кудись відразу поїхав, адже вони були неодружені.

Мама навіть й гадки не мала куди він подівся і де він насправді, тому стала всіх розпитувати, щоб хоча б щось дізнатися, але звісточки ніякої не було.

Мама дуже його кохала, вона не могла забути батька мого.

Коли я з’явилася на світ, мама була не дуже рада мені, я лише згодом про це дізналася. Вона багато сумувала за батьком і мріяла його повернути.

Тому згодом, як мені було декілька місяців, вона залишила мене на бабусю і подалася на Закарпаття, адже дізналася, що батько поїхав десь туди на заробітки. Він там з бригадою будує будинки людям і вона сподівалася його там знайти.

Мене стала доглядати бабуся.

Мама, звісно, приїжджала до нас, але не надовго. Вона могла побути з нами тиждень, а іноді декілька днів.

Я тоді була ще мала, нічого не розуміла, але пам’ятаю, що мама з бабусею чомусь багато сперечалися, хоча я не розуміла причину, а потім мама їхала знову.

Одного разу вона мені привезла таку красиву ляльку, яку я й досі пам’ятаю, а коли мені було 16 років, мама мені кпила дуже гарну сукню, я натішитися нею не могла.

На тому й все, мама своєю увагою і подарунками мене, особливо, не балувала.

А якось вона повернулася і ми дізналися, що вона чекає дитину. Вона тоді вже з якимось чоловіком в його будинку жила десь на Закарпатті.

Вони тоді з бабусею посперечалися, бо вона просила, щоб бабуся продала свою трикімнатну квартиру, а купила однокімнатну, або хату в селі, адже нам обом багато не потрібно, а їй потрібне своє житло, бо вона також хоче жити з дитиною і тим чоловіком у місті.

Бабуся їй відмовила, мам образилася і пішла, відтоді ми довго про неї нічого не чули.

Лише згодом я дізналася, що її той чоловік попросив піти і вона тепер живе десь не зрозуміло де, і у неї є син – мій братик.

Але мені було байдуже, я не відчувала рідних почуттів до тих людей.

Потім, коли я навчалася в інституті, бабуся різко почала старіти і здоров’я трохи підводило її.

Але я, як могла, доглядала її.

А потім бабусі якось різко і зовсім несподівано для всіх не стало.

В той день коли ми прощалися з нею, мама приїхала.

Коли люди пообідали в кафе, пом’янули бабусю і стали розходитися по домах, мама підійшла до мене.

Мама сказала, що буде переїжджати з сином в бабусину квартиру, бо вона належить їй, так як вона єдина донька бабусі, а мені вони виділять одну кімнату і ми тепер будемо жити разом.

Але я не хочу, щоб так було, я сама доглядала бабусю, жила багато років з нею, мами не було в нашому житті.

Я сподівалася, що це буде моя квартира, але бабуся. на жаль, не встигла залишити заповіт, хоча ми завжди говорили, що її квартира залишиться мені.

Як тепер мені бути? Чи можу я відстояти бабусине житло?

Вся родина тепер проти мене, мовляв, як це так, щоб я вигнала рідну матір з квартири, адже це і її житло?

Як я шкодую, що заповіту немає. Як же тут бути тепер мені?

КІНЕЦЬ.