Моя дружина плавно взяла до рук контроль над нашою родиною, і стала єдиною годівницею. Я вже тоді зрозумів, що добром це не скінчuться.

Моя дружина плавно взяла до рук контроль над нашою родиною, і стала єдиною годівницею. Я вже тоді зрозумів, що добром це не скінчиться.

Мої батьки завжди були працьовитими людьми, які вірили в те, що все можна заробити власними зусиллями, і вони виховали мене так само.

Мій батько володів невеликим біз несом із виробництва меблів, який забезпечував нам комфортне життя. Коли я одружився, моя дружина плавно взяла контроль над нашим життям у свої руки.

У неї був спосіб змусити мого батька думати, що йому настав час піти на пенсію, хоча він все ще був здо ровий і міг працювати. Вона стверджувала, що пари клею, що використовується в майстерні, є небезпечними для його здо ров’я і що йому потрібно припинити роботу.

З цього моменту моя дружина стала годувальником сім’ї. Вона працює високопосадовцем у банку, в той час як я сидів вдома з нашим сином. Зараз вона управляє нашими фі нансами і, схоже, не вважає, що мої батьки, які доnомогли нам побудувати сімейний біз нес, є важливими і гідними всього.

Вона вважає за краще покладатися на своїх батьків, які дають їй гроші, купують їй дорогі подарунки і піклуються про наших дітей.

Тим часом мій батько втратив свою мету в житті і незадоволений ситуацією. Коли мій батько висловив своє розчарування тим, як все обернулося, моя дружина зайняла оборонну позицію і попросила його вибачитись перед нею.

Я розривався між своєю вірністю батькам та бажанням зберегти мир у моєму шлюбі. Я знаю, що мій батько розчарований у мені через те, що я не протистою своїй дружині і дозволяю їй контролювати наше життя.

Я відчуваю себе вин ним за те, що не був таким сином, яким він хотів мене бачити, але я не знаю, як усе змінити.

Я відчуваю, що застряг у цій ситуації та що моя дружина – єдина, хто може приймати рішення. Я турбуюся про своїх батьків. Вони виховували мене з любов’ю і дбали про мене, а тепер вони почуваються небажаними та недооціненими. У мене серце розривається, коли я бачу їх такими, але я не знаю, що робити.

Я відчуваю, що перебуваю в безвихідній ситуації, і що мій єдиний вибір — дивитися, як страждають люди похилого віку, і сподіватися, що колись усе налагодиться.