Спершу сестра наполягала на тому, щоб розміняти нашу квартиру і придбати дві інші. А вчора в суперечку втрутився її чоловік. Він сказав, що до народження дитини, я повинна зібрати свої речі та переїхати

Мене звати Віка. У моєму житті склалась непроста ситуація. Ми з сестрою мешкали удвох у великій трикімнатній квартирі яка дісталась нам у спадок від батька. На жаль він трагічно загинув у авіакатастрофі, коли летів на ділову зустріч. Після себе лишив нам цю квартиру, у якій ми жили з народження та зростали.

Коли батька не стало, ми сестрою повернулись сюди, бо останні роки мешкали в орендованих квартирах. Батько винаймав нам окреме житло, аби не заважали його особистому життю. Нашої мами не стало, коли вона народжувала мене, тому сестра її ледве пам’ятає, а я знаю лише з фотографій. Можливо, саме тому у нас ніколи не виникало ревнощів щодо батька і його пасії.

Кілька місяців жили із сестрою удвох, а потім вона привела на батьківську квартиру свого нареченого. Я не дуже зраділа. Все-таки по прикладу батька вважала, що жінка повинна йти жити до чоловіка, а не навпаки. Місця було вдосталь, тому поява Вадима була не надто відчутною.

Ми жили спокійно, аж доки молоде подружжя не заявило, що скоро вони стануть батьками. Ця новина перевернула все з ніг на голову. Мені й так довелось поступитись, бо я не бажала бачити чужу людину в нашій оселі. А тепер ще й галас від малої дитини доведеться терпіти. Я на таке не підписувалась. Мені лише двадцять і поринати в клопоти батьківства, хай навіть зі сторони, я не хочу.

Спершу сестра наполягала на тому, щоб розміняти квартиру і придбати дві інші, у гірших районах. Але я звикла жити саме тут. Центр столиці, все поряд. До того ж звідси мені до роботи зовсім близько.

А вчора в нашу суперечку втрутився Вадим. Він сказав, що до народження дитини, я повинна зібрати свої речі та переїхати до свого хлопця. Звісно, мій хлопець заможніший та перспективніший за цього «приживалку». Але я маю точнісінько таке ж право на батьківську квартиру, як і моя сестра.

Тепер ми взагалі не розмовляємо. Мене це все пригнічує, але я боюсь, що коли добровільно покину квартиру, то сестра і зятем вважатимуть себе там повноправними власниками. І я втрачу рідну оселю назавжди. Як правильно вчинити?

КІНЕЦЬ.