З Анатолієм ми одружились ще чотирнадцять років тому. Та ще в перші дні знайомства з його батьками перед весіллям я зрозуміла, що свекруха моєю подругою ніколи не стане. Що б я не зробила, що б не сказала, їй все не так.

Коли Надія Михайлівна приходила до нас у гості, то вічно знаходила, до чого придертися. І господиня я ніяка, і матір нікудишня. Я не стану стверджувати, що все робила ідеально, адже була ще зовсім молодою. В 19 років дівчата зазвичай тільки починають самостійне життя, а я відразу з головою у сімейні справи. Але я вважаю, що можна було б похвалити мої нереальні старання.

А тепер до цих всіх зауважень уявіть ще, що я жила взагалі в одній квартирі зі сварливою свекрухою певний період часу. Та потім мені у спадок від бабусі залишилась квартира і ми з Толею переїхали туди.

На той момент мені здавалось, що немає в світі більшого задоволення, ніж жити окремо. Окремий вид кайфу, коли ти сама собі господиня. Я нарешті закінчила навчання, знайшла роботу за спеціальністю. А тоді пішла в декрет.

А з народженням донечки, свекруха таки продовжила ходити до нас і давати мені настанови. І зовсім ті настанови дружніми не виглядали.

Та я втішала себе думкою, що наступить вечір і вона піде, а я залишусь тут, у своєму рідному гніздечку. Коли ж були якісь релігійні свята і, як зазвичай, збиралась вся родина, то Надія Михайлівна сприймала мене за якусь наймичку. Вона собі телевізор дивиться, а я все прибираю, готую їсти на всіх і багато страв. Взагалі я б такого ніколи не зробила. Я ж теж гостя. Як можна когось запрошувати і перекидати всю роботу на нього?

Тим більше мені максимально дискомфортно робити щось у чужому домі, на чужій кухні. Одного разу покликала мене на чай, а коли я прийшла, то мене зустріла повна ванна наловленої тестем риби. Ну от скажіть, як я маю на таке реагувати?

Вдвічі образливо, коли тобі вічно дають купу роботи і тільки обговорюють, як ти все це виконуєш. Я не проти допомагати батькам, адже вони заслужили у нас гарного ставлення та підтримки. Але ось ці знущання батьків чоловіка, на мою думку, переходять вже будь-які межі.

Нещодавно свекрусі було 48 і ми зателефонували, аби привітати її. Була п’ятниця, тому всі по роботах. Тож ми сказали, що по обіді наступного дня завітаємо із подарунком та іншими вітаннями. Я понадіялась, що хоча б на цей раз нас приймуть нормально і чимось почастують. Та не тут то було…

Ми прийшли при параді, а Надія Михайлівна з порогу одягнула мене в фартух та погнала на кухню, де весь стіл був у продуктах. Сказала, що накупляла всього, а моє завдання придумати, що з цього можна зробити і приготувати, звичайно ж.

В святковий день мені не захотілося скандалити. Та і собі, і Толі я пообіцяла, що більше ніколи поріг не переступлю того дому.

А головне, що вона ж ще не така старенька, щоб не могли приготувати хоч щось. Або хоча б вдавала, що допомагає мені. Можливо, було б не так образливо.

КІНЕЦЬ.