-Познайомся, любий, це Міла, вона в нас працюватиме разом з Валентиною. Я сьогодні її найняла. Дівчині немає де жити, приїхала з села, до мами.

-А Валя проти не буде, адже у нас одна кімната для прибиральниці? -Ні, це її дочка, тому все буде гаразд. Валю ми знаємо давно, тому проблем не буде…

Наступного ранку Міла намагалася прибрати сніг з доріжки, за ніч насипало стільки, що й пройти годі було.

А скоро господарі на роботу поїдуть, погано буде, якщо вони крізь сніг будуть йти, влетить тоді і їй і мамі.

Взагалі, господарі будинку люди хороші, Міла відразу це зрозуміла, сумні, але самі по собі не погані. У них син Валентин, хворий. Не розмовляє.

Міла не стала питати що сталося, не її діло. Її справою було почистити цей клятий сніг. Міла кинула лопату і пішла в кінець двору, там наче стояла якась техніка для чистки снігу.

Вона довго намагалася її завести, та ніколи таким не користувалася, тому безрезультатно.

Вийшов Валентин, зазвичай він раніше 12 не прокидався, а тут побачив як дівчина намагається побороти звірка техніки і вийшов допомогти.

-Дякую, – сказала Міла. -Звертайся…

Валік говорив не впевнено і ледь тихо, наче розучився це робити, Мілі на мить здалося, що їй все привиділося. Але взявши обіцянку з неї, що вона нікому не розповість, хлопець говорив тільки з нею.

Причина була не в хворобі, просто батьки були надто зайняті, тому в один момент він перестав з ними говорити, а заодно з усім світом.

Так пройшов час, Міла з Валіком почали тісно спілкуватися.

-Не подобається мені ця дружба, мабуть доведеться попросити, щоб дівчата пішли. Шкода, звісно, працьовиті, чесні. Але сама подумай, Таню, хто вони, а хто наш син. Ще невістки доньки прислуги нам не вистачало.

-Вистачало, подивися, Толь, – лагідно сказала Таня, мама Валіка…

Закохана пара жваво щось обговорювала на вулиці жестами, а потім Валік взяв за руку Мілу і потяг в будинок.

“Мамо, в тебе буде внук” – гордо заявив Валік… І нічого, що внук в них родився від доньки прислуги, зате сина повернули до життя.