Мені 60 років. Я бабуся, але мабуть погана. Моя донька має до мене претензії через те, що не хочу сидіти з онуками. Я прожила, як я вважаю, гідне і довге життя, ніколи ні на кого не надіялася. Я досі працюю, бо не можу просто так залишити роботу, працюю я вчителькою. Чоловік на пенсії і дуже хворіє.

У мене двоє онуків: хлопці п’яти і семи років. Я свою дочку народила в двадцять два роки, і виховала її без допомоги бабусь і дідусів. Мої батьки і батьки мого чоловіка жили в іншому місті. Мій чоловік був військовослужбовцем, тому ми часто переїжджали. У мене самої ніколи не бракувало часу і на дітей, і на чоловіка, і на роботу. Якось крутилася і все встигала, хоча дуже втомлювалася.

В суботу донька зателефонувала і сказала, що є гарячі путівки на відпочинок в Єгипет. Ціна на них восени дуже приваблива. От вони з чоловіком і вирішили трохи відпочити, а дітей хочуть залишити зі мною.

Зараз моїй дочці тридцять п’ять, і вона ніде не працює. Раніше я ніколи не відмовлялася допомогти з онуками, було тільки в радість. Вони часто ходять в гості до друзів і без дітей. Або виїжджають на будь-якої відпочинок, і вечорами діти залишаються зі мною. І ніхто не брав до уваги той факт, що я після роботи і теж втомлююся.

У мене вже багато вікових проблем із здоров’ям, вдома хворий чоловік і домашні клопоти. Зараз дочка просто поставила мене перед фактом: вони їдуть на два тижні у відпустку, а внуки залишаються у нас. І тут я не витримала, у мене теж повинен бути відпочинок? Все життя зі мною ніхто не рахувався, і мені це набридло.

Батьки мого зятя живуть з нами в одному місті, але чомусь вони дуже рідко беруть онуків до себе. Я просто сказала, що зараз я не можу їм допомогти, тому нехай вирішують це питання як-небудь самі. На що дочка сильно образилася і сказала, що я егоїстка.

Це я егоїстка? Як мати, я дала їй все що могла: і гарний одяг, і екскурсії в школі, і десяту ляльку купувала. Намагалася їй ні в чому не відмовляти, в межах норми, звичайно. Просто не хотіла, щоб вона відчувала себе гіршою за інших. І квартиру їй з чоловіком я допомогла придбати.

До цього я ніколи не відмовляла в проханні посидіти з дітьми. А варто було один раз відмовити, і я тепер погана. Я ніби й відчуваю докір совісті, але все одно не хочу цього разу сидіти з онуками. У мене вже вік такий, що треба відпочивати. А поруч бігають малі діти, яким потрібно приділяти увагу. Я дуже втомилася, думаю, що прийшов час «пожити для себе».

Але моя дочка, мабуть, так не вважає. Я хотіла нормально сісти з нею і поговорити, може вона мене зрозуміла б по-людськи. Але тепер вона навіть чути нічого не хоче. Чоловік начебто розуміє і підтримує мене, але в даній ситуації вирішив дотримуватися нейтралітету і не хоче втручатися.

Думаю, дочка згодом все зрозуміє. Але мені хочеться пояснити їй, чому я так вчинила. Хочу побачити розуміння. Ну, в чому я тут не права? У тому, що вважаю, що все, що я повинна була дати своїй дитині, я вже віддала? Я все розумію, але є ж якісь межі.

Мені цікаво, я справді вчинили недобре, чи інші жінки в моїй ситуації вчинили б так само. А то якось не хочеться відчувати себе поганою бабусею.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело