Коли я вийшла заміж, то була дещо здивована, що сім’я чоловіка постійно збирається на сімейні застілля. Що не свято, то вони разом. Така згуртованість мене, звичайно, тішила, але не зовсім приємно, що всі ці гулянки постійно відбуваються у нас вдома.

Річ у тім, що всі вони живуть у квартирах, а ми із Вадимом побудували власний дім, де і проживаємо. Відразу я обрала дизайн альтанки, а чоловік із друзями побудували її. Там було зручно сидіти, стіл накривати, ще й багаття поряд, велика гойдалка. Загалом, така собі зона відпочинку.

Родина доволі величенька, коли всі зберуться, то нас майже двадцятеро. І на всю цю команду мушу готувати їсти я сама. Мені не те щоб на кухні, навіть із продуктами чи прибиранням ніхто допомогти не може. А це я ще мовчу про кошти, які ми з чоловіком витрачаємо на такі «посидінки». Зараз такі ціни на продукти, що відразу пів зарплатні треба віддати. Родичі лише ж приходять на все готове, як до безкоштовного ресторану. І ніхто з них після вечері навіть не подякує.

Коли я поговорила з Вадимом, то він поставився до моїх слів скептично. Звичайно, а йому то яке діло. Не він же стоїть днями біля плити, а потім весь двір та дім драїть.

Тому я вирішила всіх провчити, а особливо і свого чоловіка. Коли знову наближалось якесь свято, то я вирішила зібрати речі та їхати до своїх батьків. От нехай Вадим сам із усім розбирається. Що ж, так він і провів весь день, готуючи частування. І тільки це дало йому змогу усвідомити, що це все зовсім нелегко.

Тому уже наступного разу, коли батьки попередили, що приїдуть до нас на свято Спаса, то Вадим почав відразу кричати, що ми у себе прийняти не зможемо. Мамі пояснив, що треба такі гостини по порядку робити, а не тільки до нас їздити. А то так нецікаво.

Та не минуло й декількох годин, як до мене із претензіями почала надзвонювати свекруха. Вона була впевнена, що це я все зруйнувала, я її сина переконала все відмінити. Нібито я розрушила їхні традиції. Я тільки почала розповідати про те, що нічого проти традицій не маю, але пора дотримуватись їх справедливо. Та мені і слова не дали вставити.

Можливо, раніше я би відступила і почала знову всіх запрошувати до себе. Та ні, такого не буде. Бо так на шию мені залізуть і ніжки звісять.

КІНЕЦЬ.