З 15 років я працювала на батьків безкоштовно, ще й отримувала закиди, що вдома мало робила, коли мені виповнилося 18 років, я пішла з дому, батьки були проти, просто хотіла позбутися від напруги та тиску, пішла можна сказати в нікуди

Я з багатодітної сім’ї, друга дитина, всього нас четверо. Наші батьки мають свою спільну справу, до якої вони підводили досить наполегливо і нас.

Вирощувати нас одним їм було важко, і періодично то від матері, то від батька ми чули на свою адресу репліки про те, що краще вас не народжували б, за що вас любити і в тому дусі. Тато нас ображав, кричав, сильно пригнічував емоційно.

Варто тільки йому бути не в настрої і мені щось сказати. Уваги нам не приділяли, постійно чи працювали, чи проводили час одне з одним.

З нами не гуляли, не грали. Майже постійно я хотіла перебувати поза домом чи віч-на-віч із собою. Батьків я любила завжди, але й боялася. Вони завжди були людьми настрою.

До школи я пішла у 5 років, закінчила у 15 і почала працювати безкоштовно з батьками. Віддавала всю себе на роботі та отримувала закиди, що вдома ще мало робила.

Коли мені виповнилося 18 років, я пішла з дому, батьки були проти. Просто хотіла позбутися від напруги та тиску. Пішла можна сказати в нікуди.

Першого дня вони мені дзвонили, більше ні. Вступила до інституту на платній основі, влаштувалася на роботу, винайняла квартиру. Ледве зводила кінці з кінцями.

Зустріла чоловіка та вийшла заміж у 19 років. Він жив зі своїми батьками. Переїхала до них. Навчалася, працювала, робила їм ремонт, з’явилася дочка, потім син.

Чоловік погано поводився зі мною психологічно, просто використав мене, не даючи нічого натомість. Коли з’явився син, через 2 місяці зустріла одруженого чоловіка, в мене з’явилася закоханість.

Спілкувалися близько місяця, потім він перестав відповідати. Я не розумію, що зі мною не таке?

Чому я весь час тільки страждаю і як цього позбутися? Намагалася коротко розповісти свою життєву історію.

КІНЕЦЬ.