Кілька років тому ми жили в звичайній панельній п’ятиповерхівці; майже всіх сусідів знали поіменно. Весілля, переїзди, скандали, – одним словом, радощі й прикрощі траплялися на наших очах. Якось суботнього дня в сусідній під’їзд стали носити речі: з’явилися в нашому будинку нові мешканці. Чоловік з жінкою, дуже симпатичні і доброзичливі, і з ними гарненька семирічна донька.

Вже за кілька днів дівчинка подружилася з усією дітворою у дворі. Іноді вона хвалилася, показуючи на нові черевики: – Це мені моя «інша мама» подарувала. Бабульки, які сиділи біля під’їзду, відразу починали фантазувати з приводу «іншої мами», вважаючи, що батьки дівчинки не рідні і що вони її удочерили.

Частково, це було правдою. Олена і Віктор – батьки Лєрочки – подружилися з нами і розповіли свою історію. З дитинства Олена і Віктор багато дозволяли своїй доньці, балуючи єдине дитя. Занадто рано вона стала дружити з хлопчиками, в результаті, коли їй ще не виповнилося й шістнадцяти привела у цей світ донечку. Олена з чоловіком взяли на себе всі клопоти після народження внучки, а дочкі сказали: – Ти зовсім молоденька, тобі вчитися треба, кар’єру будувати, сім’ю створювати, – займайся собою, а ми Лєрочку будемо ростити і виховувати, а потім ти її забереш.

Дочка і так не дуже-то тягнулася до малечі, а після пропозиції батьків і зовсім перестала цікавитися дитиною. Закінчила школу і, вступивши до інституту, виїхала в інше місто. І все. Додому вона майже не приїжджала, тільки перекази грошові від батьків отримувала. Після захисту диплома і зовсім перестала з’являтися. І ось тепер, виходить, молоді бабуся з дідусем стали мамою і татом рідний внучці.

Вони б і раді дочку Аню побачити і віддати їй Лєрочку, щоб дитина з матір’ю росла, але тільки вона не з’являлася в батьківській хаті. Їй постійно ніколи: то робота, то жених, то ще якісь причини. А Лєрочка бачить фотографії матері і постійно питає про неї. І оскільки Олена і Віктор для внучки стали мамою і татом, то справжню матір вона називала «моя інша мама». І бабуся з дідусем намагалися, щоб дівчинка не забувала про матір і дарували їй на день народження і на свята речі та іграшки, пояснюючи, що нібито це інша мама подарувала, відправивши посилкою.

У школі Лєра була відмінницею, ходила в музичну школу і до 14 років стала милою, вихованою панянкою. І тут несподівано приїхала Аня – «інша» Лєрина мама. Це була висока струнка дівчина з довгим світлим волоссям, стильно одягнена і з модним макіяжем. І перше, що зробила Аня – звинуватила батьків, що вони відібрали у неї доньку, скориставшись її неповноліттям. Олена картала себе, що повністю звільнила колись дочку від виховання своєї дитини, Віктор нервував, а рідна дочка стояла на своєму: «Відібрали дитини силою».

А що ж Лєра? А Лєра, побачивши молоду красиву жінку, потягнулася до неї. І хоча дівчинка завжди називала свою бабусю мамою, шикарна блондинка захопила підлітка. Вона із задоволенням виходила на подвір’я під ручку зі своєю «іншоюмамою», гордо озираючись навколо, немов кажучи: «Подивіться, яка у мене молода і красива мама!» Через тиждень Лєра поїхала разом зі своєю «іншою» мамою.

Олена і Віктор відразу якось знітилися і навіть постаріли. І не стільки від того, що внучка поїхала з матір’ю, а тому що розлучилися вони важко. Але мене найбільше здивувало і порадувало рішення Олени, – воно було мудрим, але варто було їй чималих нервів. Жінка не стала ні в чому звинувачувати дочку, не стала її дорікати і з’ясовувати відносини, вона писала їй повідомлення на телефон, дзвонила і завжди говорила тільки добрі слова, запитуючи про Лєру, бажаючи обом щастя.

Лєра теж телефонувала з бабусі: перші півроку все було добре, а потім дівчинка засумувала. Через рік вона захотіла повернутися до бабусі. І знову «інша мама» звинуватила Олену, що вона розлучає її з дочкою. Олена металася між двох вогнів. Лєра все ж приїхала до Олени і Віктора: – Все-таки вона і правда «інша» мама, – сказала вона бабусі, – а ти моя справжня мама, я вас з татом-дідусем дуже люблю.

Олена була рада, що внучка повернулася, але одночасно засмутилася тим, що знову зіпсувалися у Ані відносини з дочкою. І знову Олена терпляче стала писати і телефонувати дочкі, умовляючи приїхати, а Лєру переконувала, що Аня – її мама і що вони повинні спілкуватися.

Потім ми всією родиною переїхали жити в інший район міста. Зустрівшись через кілька років з Оленою, дізналися, що у внучки Лєрочки і у дочки Ані все ж налагодилися відносини і тепер вони дуже дружні. Їхні стосунки більше схожі на відносини старшої сестри з молодшою, але видно, що вони люблять одна одну. І найголовніше, що Аня перестала звинувачувати батьків, що вони «відібрали» у неї Лєру; тепер вона частенько приїжджає до батьків і насолоджується батьківською любов’ю – такою терплячою і незгасаючою.