На другий день весілля трапився скандал. Наречений навідріз відмовився від нареченої! У чому причина, так і не сказав Олег, по сільській кличці “святий”. Просто кинув все на світі і пішов.

Олега намагалися умовити всім весіллям. Ні, куди там! Стефа в плач. Це ж ганьба яка, на все село. Сваха залишилася лаятися і розбиратися, хто, скільки витратив і хто, скільки кому винен. Інші гості роз’їхалися. Село затихло, очікуючи подальших подій.

Стефа, наречена сиділа і все ще схлипувала. Мати, Галина, сиділа, вимовляла:

– Я ж тобі казала, що не зв’язуйся з ним. Це “святий” Олег! Що він тобі сказав?

– Коли вночі все сталося, він так тихо запитав: “чому не сказала, що вже не дівчина?” І потім додав: “Завтра я піду. Весілля не буде” ось і все. Спочатку думала все це жарт, і він не зважиться на такий крок.

Галина зло глянула на дочку:

– Не треба було тягатися, з ким попало. Хотіла його надути, думала, ніби, “блаженненький”, все проскочить. А ні. У нього нюх на брехню.

– А хто ж його знав? Почала з ним ходити, все думала, коли ж стане домагатися і уявляєш мама, ні разу не натякнув. Місяць ходимо, два, він навіть за руку не взяв. Один раз сама зважилася, була, не була, поцілувала його. Він так дико подивився на мене, і сказав, щоб більше не вішалася на нього з поцілунками. Я оторопіла.

– У нього батько був такий, прямо таки монах. Сороміцьких жартів не терпів, відразу від мужиків відходив, якщо ті сороміцькі анекдоти почнуть цькувати. Казала тобі, не зв’язуйся.

– Ну, думала, тихоня, з дівками не ходив, в таких справах тупий, а ось бачиш, не вийшло. А ще гірше, вагітність не приховаєш. Сподівалася на цього… а він сволота он який виявився.

– Та ти що? Від кого залетіла, безсоромниця, говори? – оторопіла мати.

Наречена знову заревіла, Галина пішла, закрила двері, щільніше, щоб не підслухали.

– Хто він і який термін?

– Микита. Уже два місяці.

– Та ти що, зі “святим” Олегом зустрічалася, а з іншим дитя нагуляла? Де голова була?

– Та не знаю, де була. Посиділа з Олегом, до ночі. Він додому пішов. А мені не спиться. Вийшла, на лавці посидіти, а тут Микита йде звідкись, гуляв у когось. Присів і давай теревенити. Поліз цілуватися.

– А що ти, чому не прогнала бешкетника?

– Що я, голова закрутилася. Адже теж жива людина, два місяці не цілована ходила з цим “святим”. Встали, пішли на річку, а далі не пам’ятаю.

– Що ж робити? Мало того, ганьба з весіллям, тепер ще дитя від іншого. Ой, Стефооо! – вилаялася Галина, потім трохи згодом, – “Святий” Олександр в любові зізнавався тобі?

– Визнавався, і зараз любить. Говорив, що жити без мене не може. Що я для нього ідеал – світлий і чистий. А сам пішов, ненормальний, кинув свій ідеал сумувати – розплакалася Стефа.

– Гаразд, вистачити нити. Придумаємо щось, – розпорядилася мати, – ти як з Микитою? З чого це раптом ти так довірилася йому, а?

– Нормальний хлопець. Жити думаю з ним можна.

– Тоді слухай сюди. Спробуємо його уярмити.

– Як?

– А так, я сама з ним зустрінуся і розберуся з ним. Він у мене “попляшет”.

Минуло кілька днів. Шум навколо весілля вщух. Народ у Олега запитує, мовляв, чого ти так з молодицею вчинив? У відповідь лише мовчання. Галина йшла на завод, де працював Микита. Встала в воротах, почекала, поки Микита перестане виблискувати іскрами і крикнула:

– Микито, підійди-но сюди, розмова є.

Микита зняв маску, пішов до неї, витираючи руки ганчіркою:

– Привіт, тітка Галина! Що трапилося? Яка розмова?

– Ти, безстиднику, коли думаєш сватів надсилати?

– Ось тобі раз, з якого переляку? – отетеріло запитав Микита.

– З якого? З такого! Аня, два місяці, як вагітна від тебе. Або хочеш сказати, що не гуляв з нею на річці, а?

– Та не було такого. Це вам вона сказала? Привиділося їй це все. Олег кинув її, як непридатну, а я підбирай, та ще з дитиною.

– Ах ти, бешкетник, та я на тебе в суд подам, експертизу проведемо, доведемо твоє батьківство.

– Робіть що хочете, а Стефу заміж не візьму, навіщо мені така гуляка, сама не знає від кого дитя носить? Нормальний мужик заміж брав, чого ще треба? Іди, давай, тітка Галина від гріха! – сам повернувся і зник у темряві і, незабаром заблищалo електрозварювання.

Галина постояла, покричала ще трохи, кулаками погрозила в сторону воріт і пішла, піймавши облизня додому. Стефа її зустріла німим запитанням.

– Чого дивишся? Не з хоче тебе Микита брати. Каже, не його дитина.

У Стефи заблищали від сліз очі. Вона кинулася на ліжко.

– Гаразд, не реви, все добре буде. Бог милостивий! – заспокоювала мати.

Олег спокійно повертався після роботи додому, коли його покликав Микита:

– А ну постривай, “святий” Олег! Ти що це робиш, га? З дівкою гуляв, дитину їй закaлaтав, а сам в кущі! Весілля зірвав, щоб дитя не виховувати. А тепер цю дитину на мене вішають, так?

– А до чого тут ти? – не розуміючи, спитав Олег.

– Ось тому – то й справа, що ні до чого. Стефа, два місяці, як вагітна, але ж вона тоді гуляла з тобою. Хіба так чинять, а? А ще “святий” Олег, правду любить.

– Це хто тобі сказав про дитину?

– Мати приходила, Галина. На весь завод кричала на мене.

– Гаразд, ти йди, а розберуся, – сказав Олег і попрямував додому. По дорозі йшов і думав. Дома ні слова, повечеряв, вийшов, зважився.

Галина місила тісто, коли побачила біля дому Олега. Вона зойкнула і покликала доньку:

– Стефо, гляди, хто до нас іде. Олег йде, якийсь серйозний.

Грюкнули двері в хату, увійшов, глянув на Стефу і вимогливо розпорядився:

– Збирайся Стефо. Підеш зі мною.

– Куди це ти її поволік проти ночі? – насторожилася мати.

– Вона дружина моя. Давай, довго чекати ще, – чоловічим голосом гримнув на Стефу. Та глянула на матір. Галина зрозуміла швидко:

– Роби, що чоловік велить. Збирай манатки і за ним іди, поки кличе.

Стефа кинулася в кімнату. Галина подала табуретку зятю і запитала:

– А чого ти раптом передумав?

– Дізнався, що дитя скоро буде, погано коли без батька рости буде. Чому відразу не сказали, Стефо? – запитав у дружини. Та знову не зрозуміла питання, – добре, давай допоможу, – взяв важку ношу і вони вийшли. Галина проводила їх до воріт і перехрестила слідом.

– Говори всім, що дитина ця від мене, зрозуміла? – сказав Олег.

– Зрозуміла! Вибач мене, дуру!

– Не любив би не пробачив! Тільки більше не брехати, домовилися?

– А ти й справді, “святий” Олег! Не дарма народ тебе прозвав, – полегшено зі сльозами сказала Стефа, – все життя любити буду тебе! – а сама подумала “Слава Богу, ніхто не знає, що дитя від Романа”, і вони пішли по вулиці супроводжувані цікавими поглядами односельчан.