З майбутнім своїм чоловіком ми познайомилася ще коли навчалася в інституті на другому курсі. Його звали Михайло, він на 5 років за мене старший, коли ми познайомилися він вже працював на досить таки перспективній роботі і заробляв хороші гроші. Вже, коли я була на четвертому курсі він зробив мені пропозицію – і я з великою радістю сказала “так”.

Зараз в нас своє житло, причому не погане, двоє чудових діток, загалом я вважаю себе щасливою жінкою у шлюбі. Але останнім часом мені здається, що я перестала розуміти свого чоловіка, ми один від одного віддаляємося вже давно, а зараз це особливо помітно. Зараз він мені здається зовсім чужою людиною. Що трапилося, в чому справа, я до кінця не зрозумію зовсім.

Ми завжди жили в достатку. Коли одружилися, чоловік мені умову поставив: я вдома сиджу, лише будинком займаюся та хатніми справами, дітьми, а він нас забезпечує повністю, матеріальна сторона лише буде на його плечах.

Чесно кажучи, я тільки рада була цьому, адже хотіла дуже старатися для своєї сім’ї. За комп’ютером в офісі сидіти з ранку до вечора, на чужу людину спину гнути за мізерні копійки – радості мало для жінки.

Не кожній таке щастя випадає – улюбленою справою займатися. А я домашню роботу дуже люблю, готую смачно, рукоділлям займаюся, весь свій час готова присвячувати лише чоловікові своєму та діткам. І зручно, не треба стрімголов з офісу в магазин летіти, а потім біля плити на швидку руку готувати. Все просто відмінно було. Будинок як іграшка гарненький та чистенький, діти завжди доглянуті, чоловік кожен день в чистенькій сорочці на роботу їде.

Потім чоловіка підвищили, зарплату додали мало не вдвічі. Ми цю справу відсвяткували, я йому і кажу:

– Давай хоч до Туреччини з’їздимо, ніде не були! Відпочинемо хоч раз нормально, як люди, в морі викупаємося!

А він мені серйозно так відповідає – не до поїздок мені зараз, мовляв, зараз, роботи багато. Почекати трішки потрібно. І кожен раз, як я з поїздкою до нього підходжу – він відмовчується. Гаразд, думаю. Напевно, дійсно роботи багато зараз, тому й настрій в нього не дуже.

Потім машину я попросила. Не найдорожчу, щоб дітей зі школи забирати, по гуртках та до школи возити. На що чоловік плечима знизав і здивовано так заявив – немає грошей таких!

Я йому кажу:

– Як нема, ти вже рік, як велику зарплату отримуєш, не на одну машину вже заробив!

Словом, посперечалися ми тоді з чоловіком не на жарт зовсім. Знову сказав, що грошей нема і роботи дуже багато.

Думаю – відкладає, напевно. Відкладає на чорний день. Але це виявилося зовсім не так, як я думала. На рахунках у нього копійки якісь. Як дізналася? Цікаво стало, скільки ж у нас вже накопичено. Так, негарно в чужих телефонах ритися, а що робити? Я ж дружина його все-таки, не чужа якась людина. Почекала, коли він у ванну піде, та й подивилася сама тихенько.

Загалом, не було там ніяких збережень. Повідомлення від банків всі прочитала – і задумалась. Куди ж він стільки грошей витрачає? Про перевірку свою мовчала, звичайно, жодного слова йому не сказала. Негарно вийшло, що я чоловіка свого перевіряла, ну що вже вийшло, те вийшло.

Стала заводити розмову з ним знову про машину. Сил вже у мене немає на громадському транспорті їздити щодня, нічого не встигаю вдома. І дітей постійно з собою вожу тих, вони тісняться в тих автобусах і маршрутках. Пів дня в дорозі проводжу. А він знову своє – немає, мовляв, грошей! Як немає, кажу, ти ж стільки заробляєш, куди все дівається? Чоловік тоді сказав, що я всі його гроші витрачаю на харчування і різні непотрібні дрібниці.

Це мене зовсім засмутило та дуже здивувало. Я, звичайно, на харчуванні не економила ніколи. Продукти з базару, дітям фрукти-овочі, та й чоловік поїсти любить щось смачненьке завжди, от і купувала для всіх, а продукти самі знаєте, що коштують зараз зовсім не дешево. Але стільки витратити я не могла, бо чоловік заробляє великі гроші, а мені там щось про продукти говорить! Завела я зошити, стала облік вести.

Хто займався цим, зрозуміє. Всі дрібниці враховувала, всі чеки збирала та складала. Зроблю покупку – і в зошит записую, підраховую. Історію платежів з карти перевіряла постійно – скільки витратила та скільки залишилося. Чеки обов’язково теж відкладала, щоб було якесь підтвердження моїм словам.

Цікава річ вийшла. Виявляється, витрати мої, тільки половину зарплати чоловіка складають, і це разом з комунальними платежами. А друга половина де? Нічого не розумію. Навіщо він мене обманює? Будь-що вже думати стала. Чому він так поводиться? Що приховує від мене?

Тут як раз чергова відпустка у нього, а у дітей канікули в школі. Я потайки від чоловіка путівки замовила на все сімейство, квитки на літак дешеві знайшла. Готель скромний, недорогий зовсім, три зірки, та не в цьому ж щастя! Вже думала, як ми добре відпочинемо, як дітям сподобається. Хоч світ подивляться, адже ми давно ніде не були. Сума в загальному невелика за нашими доходами вийшла. Цілком можемо собі дозволити.

Увечері кажу чоловікові – так, мовляв, і так. Перед фактом поставила, що путівки вже куплені, гроші наші витрачені. Їдемо, і все! Ой, що було! Ні, він у присутності дітей сперечатися не став, розсердився дуже. Відправив дітей на вулицю гратися, а потім почав мені розказувати, що я зробила велику помилку! Я дуже неекономна, марно гроші постійно витрачаю, чоловік дуже засмученим виглядав! Нісенітниці всякі вигадую замість того, щоб за будинком та дітьми дивитися. Словом, у нього немає більше грошей, всі мені віддав все. А я, мовляв, знову витратила даремно!

Тут я йому свій зошит показую. Як же немає грошей, кажу. Ось, подивися, я всі витрати записувала, три місяці все записувала, кожну дрібницю – і дитячі гуртки, і комуналку, і бензин – словом, все на світі! За записами виходить, що половина твоєї зарплати на домашні справи, дітей та продукти витрачається.

А друга ціла! Ось на неї і поїдемо! А він відповідає: ти так вирішила, ти і плати! Нічого не знаю, каже. Хочеш на море – економила б краще! І взагалі, в зошиті можна що завгодно написати.

– Що ти від мене хочеш! – каже, – я з ранку до ночі працюю! А ти вдома сидиш, зайнятися, видно, нічим, ось нісенітницю і придумуєш!

Я мало не плачу, тому що частково він, звичайно, має рацію. Він – годувальник, але я ж теж досить таки розумна жінка і все добре зважую! Математику в школі вчила. Адже тут великого розуму не треба, щоб доходи-видатки порахувати.

Словом, посперечалися ми з чоловіком дуже. Чоловік поїхав злющий на роботу, а мені прикро до сліз – за що він так зі мною? Адже сам мене в будинку посадив, а тепер дорікає, що я ніде не працюю. Гроші кудись потайки витрачає, і немаленькі суми, а мені не говорить. Якась безвихідь.

Сама вже не знаю, що робити. Він каже, що грошей немає і все, а я нічого сказати не можу у відповідь. Таке враження, що він не чує мене, або щось приховує. Я не знаю, як до нього достукатися.

Джерело