— Вона не погана людина, просто звичка її оця… Ви ж дітей у неї не заберете? – дивиться прямо в душу сусідка, – Вона ж пилинки з них здуває, ну, до того, як оте починається.

Зараз перебуваю в непростій ситуації. І від мого рішення, в тому числі, залежить, чи будуть діти жити з мамою або їх заберуть у дитячий будинок. Краще про все по порядку.

Я працюю в школі-інтернаті соціальним педагогом. Діти у нас проводять 5 днів на тиждень, на вихідні їдуть додому. А хтось не їде, найчастіше це діти з неблагополучних сімей. За правилами нам не можна їх залишати в закладі – кухня не працює, персонал на вихідних. Тому дітей розбирають співробітники або сусіди.

Так вийшло, що ми з чоловіком забираємо до себе Іванка (назву його так) і його сестричку Катю. Іванку 12 років, Каті – 8. Татка у них немає. Кажуть, заливав за комір так, що врешті пішов на той світ. Мама ж інтелігентна і добра жінка, але має ваду: щойно зустрінеться з чаркою, світу білого не бачить десь із місяць. Вона працює прибиральницею. Коли адекватна і не заливає за комір ​​- чудова людина, рукодільниця, добра, смачно готує. Але варто тільки вжити хоч трохи, її не зупинити. Їй намагалися допомогти. Але чи то не діє, то вона просто бажання не має.

Я як соціальний педагог часто буваю у них вдома, розмовляю з сусідами. Ті беруть до себе дітей на вихідні, коли я не можу. Ось і підійшла я до суті питання.

Мама дітей просить, щоб я не розповідала дільничному про її пагубну звичку. Тобто не робила це офіційно. Місто у нас маленьке, всі добре один одного знають. І дільничний все знає. І сусіди теж просять, щоб я не писала клопотання до соцслужб про те, що діти в такій ситуації. Адже дітей заберуть від неї, а жінку можуть позбавити батьківських прав.

Мені дуже шкода цих дітей. Ваня намагається, вчиться, доглядає за молодшою ​​сестричкою. Я багато думаю про них. Ну ось, припустимо – дітей забирають в дитячий будинок, там вони живуть разом. Але ж тут нам вони, як рідні. Вони тут не сироти, а діти у яких є МАМА. А там вони залишаться геть одні.

Ми обговорювали цю ситуацію на педраді. За буквою закону ми зобов’язані повідомити в опіку. Але якщо подумати про дітей. Ми зараз намагаємося зберегти сім’ю. Це триває вже не один рік. Коли мама дітей адекватна, вона мене розуміє і з усіх сил намагається довести, що діти для неї важливі. Але коли вона втрачає над собою контроль…

Тут вже порадили знайти їй чоловіка, щоб зміг утримувати її. Але у нас таких немає ….

Що робити? Пишу новий звіт про дітей в інтернаті і не знаю, як бути.

Я навіть до церкви ходила до нашого батюшки. Він прямої відповіді мені не дав, просто сказав, що треба робити добрі справи. А як зрозуміти – що тут буде на благо ???

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.