«Та кому ти потрібна», кричав чоловік, «весь час нудишь, втомлююся, втомлююся, перу, прасую. Кнопки натискати важко?» Я вдивлялася в його обличчя спотворене ненавистю і думала, яка я дурепа. А навіщо він мені?

Завжди заробляла більше за нього, ніколи він грошей не давав на сім’ю, та й не знала я ніколи скільки у нього грошей. Був момент в нашому житті, коли я всіма правдами-неправдами, постаралася створити спільну сімейну касу. Вийшло боком. Гроші він не вносив або щось вносив, але потім мені діставалася порожня скринька. «Терміново потрібні були. Друг в борг попросив. Треба купити ліки. Потім віддам.»

Довелося знову ховати гроші, мої гроші, а то не було грошей на їжу, транспорт. Доводилося просити у друзів в борг, а потім віддавати. Потім ті ж друзі розповідали, як бачили чоловіка в ресторані, де він бенкетував з коханкою, яка сиділа прилюдно на його колінах, а він млів і платив. Мені це так набридло.

Невже я не гідна нормальних відносин, питала я себе і чоловіка. «Ні,» цинічно відповідав він, «якщо мені було добре в родині, шукав би я розуміння в іншому місці? Спочатку я тебе жалів, але тепер бачу, що ти гідна цього».

Пам’ятаю, я від такого нахабства оніміла. Іди, попросила я, і матіри з собою прихопи.

– Піду, але ти потім на колінах приповзеш, попросиш повернутися. Минуло десять років. Повернувся наш Гаврик. Орел, пошарпаний, як бомж.

Я до цього часу залишилася одна. Діти виросли і покинули будинок. Дочка і родичі вмовили взяти назад приблуду, а то здохнути може під парканом як бомж. Змінився він, запевняли вони, вже не той ходок. А ти одна, хоча б жива душа в домі буде. Допоможе коли.

Я довго думала. Не хотілось. Люди не змінюються. І він півроку ходив, допомагав, старався. Гаразд, подумала я. Будемо жити як брат і сестра. У різних кімнатах. Огидно було думати про щось інше, знаючи його переваги і багатокілометрові любовні пригоди.

– Так, багато помилок я наробив, стогнав мій благовірний в своє виправдання, тебе не цінував. Але все зрозумів. І друзі кажуть, схвалюють.

І я дурницю утнула. Пустила лисицю в курник. Через півроку. Все стало на свої колишні місця. Зловила його листування з коханкою. Ой, як він ухилявся, від неї відмовлявся, потім пішов в атаку, мене звинувачуючи в усіх гріхах. Зараз живемо в одній квартирі, але він знову виглядає як бомж. Я не готую для нього, не перу, не прибираю його кімнату. А йому лінь. Одяг валяється на брудній підлозі, спить він на матраці без постільної білизни, сморід стоїть, носить один одяг тижнями, а то й місяць. Йти не збирається.

І не знаю я як мені вчинити. У нього своя частка в квартирі. Хоча і квартплату і всі витрати плачу я. У нього як завжди немає грошей. Мене під час приватизації не вписали спеціально, а я не встежили. Хоча за законом, у мене є своя частка. Але треба судитися. Потім продавати з любов’ю відремонтовану квартиру, де я спокійно жила стільки років без нього. Виходу поки не знаходжу.

Фото ілюстративне з вільних джерел