Чесно кажучи, моя свекруха не погана людина, ми з нею дуже добре завжди ладнали між собою, скоріше навіть навпаки, вона дуже нас любить і вважає, що її правила які вона нам постійно встановлює, будуть тільки на користь усім. Але я теж не хочу все життя знаходитися під її опікою, прислухатися лише до її слів, робити, як вона мені скаже, адже я ще зовсім молода жінка і мені хотілося б самій розпоряджатися своїм життям та життям своєї сім’ї.

Так сталося, що три роки тому не стало мого чоловіка. Після того його мати вирішила нас оточити своює любов’ю та турботою. Жодного дня не проходить без її візиту до нас. А нещодавно вона несподівано повідомила, що хоче переїхати жити до мене і онука. Такого я точно не очікувала зовсім. Для мене це було якось дивно. Як відмовити і не образити її? У мене навіть в голові не вкладалося, як це ми маємо жити, адже, якби там не було, а вона мені зовсім чужа людина.

З чоловіком ми розписалися ще 10 років тому. Тоді у нас були такі прекрасні плани на життя, що здавалося його не вистачить, щоб втілити усе бажане та омріяне, щоб здійснилися всі наші мрії. Зібравши до купи наші заощадження, ми купили квартиру в новобудові і переїхали вже туди. Не обійшлося, звичайно, і без допомоги наших батьків. Незабаром на світ з’явився наш маленький синок. Мені на допомогу часто приходили бабусі: допомагали няньчити хлопчика, поки я спокійно займалася домашніми справами. Чоловік на той час був постійно в роз’їздах в роботі, тому що працював далекобійником, а вдома бував зовсім рідко, якраз в той період у нього було дуже багато замовлень.

Без допомоги батьків я не впоралася б, я це добре розімію. Але часом надмірна опіка з боку матері чоловіка мені трохи набридала, але я мовчала завжди, адже дуже її поважала, цінувала її бажання допомогти нам в усьому. Моя мама не так часто бувала в гостях, як моя свекруха. По ній було видно, що вона самотня, їй не вистачає спілкування з рідними людьми. За словами чоловіка, мати до одруження сина, надто оточувала його любов’ю та турботою. Через що він довго не міг одружитися. Мама вважала, що ті жінки зовсім не підходять йому в дружини, не зроблять вони її сина щасливим. Такого контролю з боку матері чоловіка ніхто не витримував, з нею ніхто не мирився.

Коли коханий запропонував мені вийти заміж, у свекрухи почалася справжня паніка, вона не була готовою до такого зовсім. З одного боку вона хотіла, щоб син був щасливий та мав сім’ю. Але при цьому вона не хотіла ділити його зі мною, тому до мене вона поставилася з неприязню, я відчула цей холодок ще відразу. Я хвилювалася, звісно, поки в нас не з’явилася дитина. Просто вирішила відпустити ситуацію. Мені було важливо, що бабуся любить онука і мого чоловіка, свого сина.

Чоловік постійно виправдовував поведінку своєї матері. Говорив, що вона присвятила життя його вихованню, все віддала, щоб лише він був щасливий. Тому і поводиться так дивно, але він звик до такого ставлення, розуміє її і не ображається на неї ніколи, він ї хотів, щоб я так саме ставилася до його мами, адже не зважаючи ні на що, вона бажає нам лише добра. З чоловіком доводилося бачитися рідко і не хотілося часто сперечатися і обговорювати його матір. Тому я вирішила сховати подалі свою гордість і не засмучувати ні коханого, ні його маму.

Коли синочку виповнилося 6 років, чоловіка мого, на жаль, не стало. Синові я не стала говорити, що він більше не побачить батька. Сама намагалася триматися до останнього, хоча було мені дуже важко. Я так щиро кохала свого чоловіка, він був хорошою та турботливою людиною.

Гірше за всіх сприйняла, що зрозуміло, звістку моя свекруха, чого і варто було чекати. Вона не вірила до останнього. Я не могла залишити маму чоловіка в такому стані одну, адже теж по-своєму любила та цінувала її. Я забрала її жити до нас додому, поки їй не стане трішки спокійніше на душі. Це тривало довше, ніж я уявляла.

Перші два тижні свекруха мало їла і майже не розмовляла. Але потім почала більше з нами спілкуватися і, хоч інколи, посміхатися. І вирішила всю свою любов вивалити на нас з сином. Більше у неї нікого не було на цілому білому світі. Вона робила всі домашні справи, забирала внука з садка, готувала усім свіжу їжу.

Дивлячись на неї, я розуміла, що вона знову розцвіла. Але залишати її жити у нас я більше не могла. Це мій будинок і я в ньому господиня. Чим довше свекруха перебувала у нас, тим більше починала нав’язувати свою думку і встановлювати свої, зовсім незвичні нам, правила в будинку, як вона звикла це робити завжди. Зачекавши ще пару днів, я більше мовчати не могла. Голосно виганяти її я не стала, але попросила з’їхати в найближчі дні. На обличчі свекрухи можна було прочитати лише злість, і обурення. Але іншого виходу не було. Вона незабаром повернулася додому.

Потім більше року свекруха не телефонувала нам. Вона образилася на мене, що я виставила її за двері, як чужу непотрібну людину. Я відчувала провину перед нею і вирішила зателефонувати і дізнатися, як у неї справи. Але цим дзвінком я зробила собі тільки гірше.

Як не дивно, але свекруха зовсім не згадала мені минулі образи, була спокійною, зовсім не засмученою. Вона вела себе трохи дивно. Почала розповідати, що завела собі маленьке кошеня і як з ним живе. Я зраділа, що у неї все добре і вона радісна. На цьому ми з нею попрощалися. Через годину свекруха сама набрала мене і напросилася в гості. Дороги назад не було – довелося погодитися. Вона прибігла на наступний день з купою сумок і подарунків онукові. За чашкою чаю вона розповіла, як самотньо і що вона дуже сумує за сином. Мабуть цим самим хотіла викликати у мене якусь жалість та співчуття. Але я не з тих людей, які швидко піддаються впливу. Трохи погостювала у нас, жінка завела стару пісню. Вона попросилася переїхати до нас назавжди. Розповіла, що думала врятуватися від самотності, завівши кота. Але у неї нічого не вийшло, рідних та близьких людей просто так не замінити. Я пообіцяла, що подумаю над цим питанням.

Але я вже знала відповідь. Як тепер сказати їй «ні», я не знаю. Вона стара самотня жінка. Крім нас у неї нікого немає, і я це все прекрасно розумію, і не осуджую її за це. Навіть син просить дозволити бабусі залишитися з нами. Вона знайшла до нього підхід і переманила на свою сторону, а він хлопчик добрий, та й сам бачить, що бабуся його дійсно любить. Я, звичайно, все розумію, але жити зі свекрухою я не збираюся, адже, якщо вона переїде до нас зараз, то це вже на все життя. Адже пам’ятаю минулий раз і знаю, чим він закінчився. Я не витримаю її всепоглинаючої любові і впертості. Як їй делікатно відмовити, щоб не образити, я не знаю. Адже, як би там не було, ми з нею – чужі люди. Я їй – ніхто.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

Джерело