Я ніколи й подумати не могла, що подібне може статися в моїй родині. У нас завжди була, на мій погляд, ідеальна сім’я, ми підтримували постійно одне одного і любили. У відпустку всі разом на море їздили, у вихідні – всі разом дружно на дачу прямували. І мені це дуже подобалося, такого взаєморозуміння та поваги у інших сім’ях я зустрічала рідко. У мене було дуже щасливе та радісне дитинство, про яке й сьогодні дуже приємно мені згадувати з особливою теплотою.

У 22 роки я вийшла заміж. А вже через 2 роки у мене народилася перша дитина. І я весь цей час рівнялася на своїх батьків, хотіла, щоб у нас був міцний шлюб, як у моїх батьків та дружня родина. Ми з чоловіком з нашими батьками бачилися не часто, було завжди багато різних справ у нас. І я була абсолютно впевнена, що у моїх батьків, як і раніше, повна ідилія і взаєморозуміння. Тому для мене було справжньою несподіванкою, коли я дізналася, що мої батьки розлучаються. Наче грім серед ясного неба, я до останнього не могла в це повірити. І головне, що я до цих пір не знаю, яка причина була всього цього.

Я дуже любила свого тата, він все робив, щоб у мене було щасливе дитинство, ну і маму звичайно теж дуже люблю. Тому їх розлучення я пережила важко, незважаючи на свій зрілий вік. Згодом я, звичайно, звикла до цієї думки. Але нещодавно, моя мама геть здивувала мене зовсім неочікуваною новиною, що вона виходить заміж. Вона мені розповіла про те, що у неї є чоловік, і вони збираються узаконити свої стосунки ставши під вінець. Раніше я ніколи не чула від своєї мами про будь-яких чоловіків, а тут аж саме справжнє весілля. У нас з чоловіком зараз дуже скрутний час з фінансами. І я маму кілька разів просила посидіти з її ж онуками, щоб я могла вийти на роботу. Адже зараз я в декретній відпустці. Але у неї постійно якісь відмовки були, зовсім не серйозні: то їй за городом дивитися потрібно, то поприбирати на дачі, то погане самопочуття. Виходить, що я зовсім не знаю свою матір. Мені навіть соромно трохи за її вчинок.

І це в 55 років!

Ну, яке весілля в такому віці? Можливо, звичайно, і не правильно, але я це сприймаю як зрада мого тата. Він як і раніше живе один, і все так само багато приділяє нам уваги, як і всі ці роки поспіль. Він дуже допомагає нашій сім’ї, підтримує нас. Ми часто з ним бачимося, в той час, коли у мами ніколи на нас немає часу. І одружуватися він не збирається. Дуже важко розчаровуватися, в колись ідеальних для тебе людей. Я ніби й розумію, що це не правильно зі сторони моєї мами думати лише про себе і своє щастя, коли в неї є родина і діти, яким теж потрібна її допомога та підтримка. І я не хочу чужого дядька в своїй родині бачити. І в той же час, я не хочу з мамою сперечатися.

У глибині душі я дуже сподівалася, що тато з мамою рано чи пізно помиряться, хочеться вірити, що вона не вийде заміж, і все буде як раніше. Ми будемо разом проводити багато часу, збиратися великою родиною на свята, а я, як раніше, зможу прийти до них у важкий для мене час і порадитися, попросити допомоги. Я навіть намагалася частіше влаштовувати домашні посиденьки зараз, куди постійно запрошувала їх обох. Тепер не знаю як себе вести. Прийняти маминого «нареченого» і засмутити тата, або відмовитися від спілкування з мамою? Я вже втомилася від своїх хвилювань. І запитати поради нема в кого, не в кожній родині таке трапляється. Як же мені себе вести в цій ситуації я не знаю. Дуже хочу, щоб батьки жили разом, нам потрібна їх підтримка.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – 1obl.

Джерело