Долі дітей…

У будинку ще не старої вдови Олени гуляли весілля. Видавала вдова свою дочку Гальку заміж. Та не раділа Олена. Через якийсь місяць син Іван з армії повертається, а цій, бач, припекло з якогось боку – несила брата дочекатися. За матеріалами

Підозрювала вдова, що недобре з дочкою коїться, тому і поспішає гріх прикрити заміжжям.

Зробили скромне весілля в тісному Олениному дворі. На вдовині доходи не сильно розгуляєшся.

Вранці вдова вже випроваджувала молодих на автобус. Галька і її чоловік Ігор працювали в місті на великому заводі. Три весільних дня промайнули для них як однин день. Пора було виходити на роботу, і медовий місяць починати в цеху.

– Дивіться ж, – наказувала Олена молодим.- Живіть душа в душу … – і наостанок, вже коли підкотив автобус, теща не витримала і звернулася до зятя: – А ти, Ігоре, дивись не ображай Галю. Не те приїду, так мало тобі не буде … – і Олена потрясла перед носом зятя кулаком.

– Випровадила, Олена? – гукнула вдову сусідка.

– Ой, випровадила, – слабо махнула рукою Олена і присіла на лавочку поруч з сусідкою. – Ось тепер і думай-гадай, як там у Гальки життя, складеться. Ще ж у мене Іван з aрмії вернеться …

Жила Олена одна. Шостий рік вдовувала. І щороку до неї навідувалися свати. Їй одного разу сподобався один чоловік. Прийняла його вдова до себе, правда, перед сином і стидновато було. Іван вже десятирічку закінчував.

Але і двох місяців не прожив приймак у Олени. Почав випuвати, а якось спробував і вдову побuти за те, що не дала грошей на випuвку.

Одним словом, незабаром приймак стояв за воротами разом зі своїм валізою.

***

Якось ввечері на подвір’я до Олени зайшли. Вона не відразу упізнала сина. Він був з дівчиною.

Привіт, Олено Сергіївно.

– Здрастуйте, – відповіла вдова.

Син з порога ошелешив:

-Приймай мамо, невістку.

– Здрастуйте, – ще раз тихо сказала вдова. – І коли ж це ви встигли одружитися?

– У РАЦСі, мамо, позавчора були, заяву подали – я ще служив, – бадьорим голосом доповів Іван і, зніяковівши, додав: -Ти вже прости, що тобі не писав про це. Знаю, яка ти у мене … неспокійна.

– А як же без мого дозволу на те? – брязнула Олена.

Іван усміхнувся, поцілував матір у щоку, а невістка розсміялася.

– Не гнівайся, мам, – обняв за плечі Олену син.- Ми з Мариною любимо один одного, і у нас буде дитина …

– Звідки дитина? – глянула уважно вдова на гoлий невiсткін пyпок.

– Ще не скоро, потім … – дуже збентежився син.

– Гаразд, пішли в будинок, – на видиху сказала Олена, відчуваючи в собінаростаючу образу на сина. Та хіба таким вона його проводжала в армію? Так тихий, та скромний був. На дівку гляне – маковим цвітом наллється. А тут, бач, у нього дитина буде.

Зітхаючи, почала Олена на стіл збирати.

«Не інакше вона, ця Марина, Івана спoкусила.

Коли сіли за стіл і побачила Олена, як ця «Марина» і її Іван безсоромно горнуться одне до одного, то і зовсім скам’яніла сеpцем до їх щастя.

– Ну ось що, синку, – мовила вдова сухо. – Весілля зробити тобі я, мабуть, не подужаю. Про Галинчине весіллі я тобі писала, – посуворішала Олена, бачачи перед собою не засмучені, а усміхнені обличчя молодих, – Так ось, навіть Галі я подужала лише гулянку-одноденку. А тобі не подужаю зовсім ніяку, не гнівайся.

– Та не треба нам ніякого весілля, – почав благати .- Ми через два дні в місто їдемо. Там вже і роботу знайшли. У гуртожитку кімнату дадуть, через рік квартиру обіцяють. На будівництво підемо.

– Коли ж це ви встигли? – недовірливо протягнула Олена.

– Ми все встигли, – підморгнув Іван своїй дружині.

Невістка все більше і більше не подобалася вдові. Це вона, ця страxолюдина, невідомо чим привоpожила її Івана, відняла в неї останню розраду.

Поки молоді гостювали у Олени, вона на роботу і з роботи задами ходила. Страшно було їй по вулиці пройти. «Засміють адже на смepть, – думала вдова.- Скажуть, з яких країв твій Іван таку невісточку привіз?»

А коли вже зібралися на автостанцію йти, забарилася Олена біля сина. Ти б того … наказав своїй – нехай скине штани ті, – в такому убожестві зараз вже нікого й не побачиш. А якщо немає суконь, то я їй своїх хоч три дам.

Посміхнувся Іван і мовчки вийшов в сусідню кімнату, де дружина перед дзеркалом чепурилася.

Олена швиденько метнулася до скрині. Не встигла вона й кришки підняти, як із сусідньої кімнати почула невістчин регіт. Та так довго реготала, поки не закашлялась.

«Чим це він її так розсмішив?» – дивувалася Олена, перебираючи свої сукні. Вона відібрала три.

Склавши стопкою, Олена все залишила на виду. Аби не допустити бентеження невістки при переодяганні, вона підхопила приготовлений валізу і крикнула так, щоб її почули в сусідній кімнаті:

– Іванку, я з валізою пішла! За квитком постою, а ви не баріться …

Олена вистояла чергу, взяла квитки, коли на вулиці з’явилися молоді. Ще здалеку вдова зауважила, що невістка її сукні не наділа.

Вдова як і раніше ходила на радгоспні роботи, вечорами доїла свою Красуню, а потім довго просиджувала, похнюпившись, у темного віконця. Діти відвідували Олену не часто. Вони наїжджали наскоком і вічно поспішали. Розпихали по сітках і сумках все, що давала їм мати, і зникали, немов їх і не було.

Припущення Олени збулися. Галька нарoдила онука всупереч термінів від весілля. Але від цього бабусиної любові до внука нітрохи не поменшало. Правда, привозили онука рідко.

У Івана з Мариною народилася дівчинка, яку бабуся бачила всього лише раз.

***

Захотілося вдові подивитися на місці, як живуть її діти. Галька і Іван жили в різних містах. Першою вирішила Олена провідати дочку. З Галькіних слів, добре живеться їм в місті. Мають нібито вони нову квартиру, килим у всю стіну і блискучі меблі.

Олена не часто бувала в місті. Не любила вона його. Добиратися вона вирішила сама, щоб не відривати молодих від справи. Поплутала трохи серед будинків-близнюків, порозпитувала і знайшла потрібний будинок і потрібну квартиру. Двері відчинив сам зять.

«Бач, як лице округліло та й животик випустив, знати, і справді непогано їм тут живеться», – подумала Олена, переступаючи поріг.

– Ой, мамка приїхала! – побачила Галька мати і заобнімала-зацілувала її тут же в передпокої.

– Ну, годі, годі, – зніяковіло бурмотіла Олена, що не звикла до ласки.- Ти краще до онука мене проведи …

– Він спить, мам, – відразу чомусь з кpику перейшла на шепіт Галька. Вона провела Олену в невелику кімнатку, в якій стояла ліжечко. А в ліжечку, розкидавши пухкі рученята й ніжки в м’яких складочках, безтурботно сопів хлопчина.

Потім Олена приступила до огляду квартири. Не брехала Галька. Було в квартирі три кімнати, кухня, ванна і туалет. Був килим, правда, не на всю стіну, але великий – про таке вдова ніколи і не мріяла, тому що знала: справжнього великого килима у неї ніколи не буде. Були і меблі «блискучі». Але найбільше Олені сподобалося, як дочка розпоряджалася зятем.

– Давай, мамо, поговоримо, – сказала Галька і посадила маму в м’яке, низьке і незручне крісло.

– Ой, забула, – там же курка пропаде і масло, напевно, потекло! – всполошилася Олена.

– Сиди, – сказала Галька і, повернувши голову до дверей, майже строго зауважила:

– Ігор, там десь курка і масло виклади в холодильник, будь ласка.

– Галь, все зроблю, – долинув голос зятя, мабуть, з кухні.- Галь, що на швидку руку – яєчню або картоплі підсмажити?

– Мам, яєчню або картоплю? – в свою чергу запитала дочка у матері.

– Ви вже самі вирішуйте, – збентежилася Олена, лякаючись Галькіного розпорядництва.

– Ігор, мама каже, те й інше.

– Та що ти мелеш?! – замахала руками на дочку зніяковіла Олена.

– Як наказано, – весело відгукнувся зять.

– Ти чого з ним так? – неголосно запитала Олена.- А раптом образиться? Я поїду, а він і почне з тебе пил вибuвати.

Галька безсоромно розреготалася:

– Та що ти, мамо ?! У нас чіткий розподіл: я займаюся сином, він – господарством. А то, що розпоряджаюся, так йому це навіть подобається. Ігор, тобі подобається, коли я розпоряджаюся? – знову повернула голову до дверей Галька.

– Тільки те й роблю, що чекаю твоїх розпоряджень, – жартівливо відгукнувся Ігор.

– Ось бачиш, – посміхнулася Галька.- Він же на роботі цілим цехом керує – набридає.

– Невже і керувати набридає? – здивувалася Олена.

– Ще й як … – і Галька, не втримавшись, знову розреготалася.

Увечері бабуся грала з онуком на дивані. У Гальки розбoлілася гoлова, і вона, прийнявши aнальгін, вирушила в спальню. А у ванній довго гула пральна машина. Там зять прав пелюшки.

До душі припало Олені життя дочки. Приїхала додому, так не могла нахвалитися сусідці:

– Прямо скажу, королівське життя у Гальки! – розповідала вдова сусідці.- Там один туалет чого вартий. Влітку-то і у нас нічого, а для зими той туалет надто хороший. А зять, чисто золото. Галька то заплете його, то розпустить.

***

Минув ще якийсь час. В останній приїзд син висловив матері образу. Ось, мовляв, мати, ти до Гальки їздила, а до мене і разу не зволила. Якщо не приїдеш цього літа, і я перестану приїжджати в село. Злякалася Олена. І хоч як і раніше не подобалася їй невістка, вирушила в гості.

І знову по адресі знайшла Олена тепер уже квартиру сина. Натиснула вона боязко біля дверей чорну кнопочку, і на порозі з’явилася Марина.

– Олена Сергіївна! – вигукнула невістка зраділо і розцілувала свекруху в обидві щоки. А назустріч вже йшов Іван.

– Так-то, мамо, – весело сказав син.- Не пpигрозив би я тобі, так і до потопу не приїхала б.

Син розцілувався з матір’ю.

– Проходь, мамо, – все так само весело сказав син.- Я миттю – тут у мене одна дрібна справа залишилася …

– Сам переш? – здивувалася Олена.

– Ні-і, машиною, – вже з ванної відгукнувся син.

Назустріч бабусі невістка винесла півторарічну онуку. Онуку Олена любила, тому що дівчинка дуже була схожа на Івана. З онукою на руках обійшла Олена все житло молодих. У Івана було простіше, ніж у Гальки. Але все одно квартира Олені дуже сподобалася, хоч і «туалет» був в одній кімнаті з ванною.

Після вечері невістка розклала по всьому столу книжки і почала щось почитувати та пописувати. Зрідка вона відривалася від свого заняття, дивилася на дочку, щебетати біля свекрухи, і ласкаво посміхалася обом. Іван чимось гримів на кухні і лив воду з крана. Взявши внучку на руки, Олена пішла на кухню до сина.

– Важко тобі мабуть так? – жалісним голосом напівпошепки сказала вона.- На роботі напрацюєшся та ще й вдома все жіноче переробиш.

– Ну що ти, мамо, – з докором подивився на неї син.- Мені це не важко, а Маринка технікум закінчує. Вона у мене хороша і розумниця, не в приклад мені, дуpневі.

«Підім’яла, підім’яла Івана Марина», – думала вдова. І залишилася незадоволеною відповіддю сина. І потім, вночі, перевертаючись на дивані у великій кімнаті, Олена вгадувала важкі синові кроки там, в спальні. «І по ночах до дитини встає, бідний», – ще більше журилася Олена.

На зворотному шляху додому вдова хотіла скоріше зустрітися з сусідкою. Їй не терпілося розповісти їй про те, що Марина «підім’яла» її Івана і тримає його на короткому поводку.

А ввечері, подоївши свою Красуню, зажурилася вдова, як пощастило її дочці і як не пощастило синові.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.