Розминулися під Новий рік.

«Знову розрядився … – я з досадою кинула телефон на диван.

– Мам, ну мені правда дуже потрібен новий мобільник! Цей зовсім вже дохлий, зарядки вистачає на кілька годин.

Мама зітхнула:

– Господи, як же ми раніше без мобільників жили! І ніхто не губився, всі якось домовлялися, зустрічалися … Хоча … – вона перевела погляд за вікно і задумалася, ледь усміхаючись. – Знаєш, іноді все-таки губилися …

І розповіла цікаву історію зі своєї юності.

Вчорашня випускниця Леночка не на жарт закохала в себе вісімнадцятирічного хлопця з сусідньої вулиці. Сергій ні на крок не відходив від своєї коханої. Треба сказати, мама у мене і зараз дуже приваблива, а в той час була просто рідкісна красуня, судячи з фотографій. Але скоро ідилія закінчилася: Сергія призвали в aрмію. На два роки …

– Ти мене забудеш, – похмуро повторював він, стоячи на пероні і міцно притискаючи до себе наречену. – Знайдеш собі кого-небудь.

– Що ти, Сергію! – pидма плaкала Леночка, не звертаючи уваги на обхід їх з двох сторін пасажирів, проводжаючих і зустрічаючих, косять на невтішну парочку цікавими очима. – Я без тебе і трьох днів не проживу. Це ти швидко забудеш, що я тебе чекаю.

– Навіть не сподівайся, – скрипів зубами Сергій. – І май на увазі: якщо що – звертайся до Вітьки або Дімки. Вони всі питання вирішать, поки я служу.

Не дай бог, хтось почне пpиставати, тільки натякни пацанам – жваво розберуться. А я постараюся відпустку швидше заробити. І приїду. Чуєш, обов’язково приїду! Ти тільки чекай.

Почалися солдатські будні. Сергій, як і всі решта новобранців, бігав з повною викладкою, вчив Статут, драїв підлогу в казармі. І ні на хвилину не забував про залишену вдома Оленку. Як вона там? Чи чекає, нудьгує? Листи приходили часто, але цього було недостатньо для спокою. Дуже хотілося побачити кохану, обійняти її, заглянути в очі …

Леночка, в свою чергу, теж мріяла побачитися з солдатом. Нікуди не ходила, сиділа вдома, писала листи і без кінця перечитувала послання Сергія, милуючись його фотографією.

Туга ставала нестерпною, і в кінці року Леночка зважилася: написала коханому лист, в якому повідомляла, що приїде до нього 31 грудня, щоб разом зустріти Новий рік. Так, далеко. Так, в глухомань, де нічого немає, крім засніженого лісу. Саме там перебувала частина Сергія. Але для юної закоханої дівчини це не було проблемою. Так і заявила мамі:

– Поїду, нічого зі мною не станеться. Сергійко чекає, я йому лист написала, він мене зустріне, і все буде добре!

Ніяких заперечень слухати не стала. Зібрала сумку домашніх пиріжків, додала шматок сала, ковбасу, цукерки та шaмпанське. У суєті і поспіху не звернула вона увагу на листок в поштовій скриньці, а швидше рвонула в частину, до коханого. А в поштовій скриньці лежала телеграма від Сергія: «Не приїжджай». Її дістала мама Оленки вже після того, як уперта дочка виїхала. Чомусь листоноша не доніс послання до квартири, а опустив в поштову скриньку. Через це все і сталося …

Дістатися до загубленої в лісах вiйськової частини виявилося важче, ніж Леночка думала. Довелося довго трястися в холодній електричці, а потім, в незручному рейсовому автобусі, з якого вона вийшла вже в повній темряві. Навколо не було ні душі, тільки високі дерева тіснилися по обидва боки дороги. Ось тут Оленці стало по-справжньому страшно. Одна, невідомо де, темним зимовим вечором. Мороза не було, але вона вже встигла промерзнути, поки їхала в холодному автобусі. Та ще важкі сумки відтягують руки.

Дуже хотілося плaкати, але вона стрималася. Покрутивши головою, помітила вдалині якісь будиночки, до них і попрямувала. На маленькому хуторі стояли три хатинки та десяток сараїв. Жили там добрі люди, які проводили Оленку до вiйськової частини.

– Ви б відразу домовилися, дівчино, щоб вам дозволили переночувати, – попередили провідники – літні чоловік і дружина. – Хоча де там вам ночувати, вiйськова частина все-таки. Якщо що – повертайтеся до нас, до ранку побудете.

– Спасибі, мене наречений чекає! – хоробро відповіла Оленка, впевнена, що Сергій обов’язково що-небудь придумає.

За деревами показалися ворота частини. Провідники, побажавши удачі і ще раз повторивши своє запрошення, поспішили додому – їх чекали справи по господарству, а Леночка відчайдушно забарабанила в ворота. Молоденький сержант, визирнувши з будки, мало не впав:

– Ти звідки взялася? Привид, чи що?

Леночка, стукаючи від холоду зубами, стала пояснювати, хто вона і що тут робить.

– Заходь, погрійся … Ще на «губу» через тебе попаду, – бурчав сержант, допомагаючи Оленці влаштуватися на широкій лаві в кутку тісної вартової будки. – Зараз дізнаюся, де твій наречений.

Але його спроби не принесли дівчині полегшення. З’ясувалося, що Сергій ще вранці поїхав у своє рідне місто, щоб зустрітися з нареченою, тобто з нею …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.