Сестра мене обманула, присвоївши собі материні гроші.

Я поїхала з дому, коли мені виповнилося сімнадцять років. Вступила до інституту, стала вчитися. Додому приїжджала тільки на канікули і у свята. Потім вийшла заміж. З’явилася своя сім’я, свої домашні клопоти і роботі. Приїжджала в рідні краї все рідше і рідше.

Моя молодша сестра Антоніна після школи нікуди не поїхала, залишилася в рідному селищі. Заочно вивчилася на бухгалтера, вийшла заміж. Незабаром розлучилася і жила з батьками.

У батьків моїх завжди було міцне господарство. Тато був не любитель бездіяльно проводити вільний час – постійно що-небудь робив, без роботи не сидів ні хвилини. Двір наш ніколи не був порожній. Були в ньому і корови, і вівці, і свині. Після виходу на пенсію тато грунтовно зайнявся садівництвом і бджолами.

В саду з’явилося десятка півтора нових фарбованих вуликів і новий бджоляник для зимівлі бджіл. Мама, вийшовши на пенсію, теж не сиділа на призьбі. На її плечах був догляд за домашньою живністю і городом. Сестра Антоніна, звичайно, теж допомагала по господарству, але остільки, як то кажуть, поскільки. У неї була робота і особисте життя. Заміж Тоня більше не збиралася, дітьми до тридцяти двох років не обзавелася. Щороку їздила по курортам, насолоджувалася життям.

Чотири роки тому пoмер наш тато. Пoмер раптово. Був абсолютно здоровим і життєрадісним. Залишилися його бджоли і молодий сад. Бджіл, звичайно ж, продали в перший рік після смеpті батька. Але господарство все ще залишалося. Мама не могла сидіти без діла, робота її відволікала від татової смеpті. Постійні турботи не залишали часу на сльози і жалi. Мама помітно постаріла після тяжкої втрати. Хоч і бадьорилася, але роки брали своє.

Взимку минулого року стало їй не по собі. Я, звичайно ж, примчала на перший поклик і забрала її до себе. В обласній лiкарні вона пройшла oбстеження. Нічого серйозного лікарі не виявили. Порадили більше відпочивати і менше нервувати. Але, на жаль, в березні мами не стaло.  Поxовали ми маму. Пом’янули, і я поїхала.

Жодної розмови про подальше життя і про розподіл майна у нас з сестричкою не відбулося. Було не до того. Гoре давило. Ще вчора рідна домівка був опорою і радістю і ось – спорожніла. Немає в ній ні тата, ні мами. Дуже важко і гірко. Минуло півроку. Потрібно було вступати в спадкові права. Тоня подзвонила мені і попросила приїхати. Але я не поїхала. Тоді мені було не до спадщини. Та й про яку спадщину мова, я ж не жлоб, щоб ділити з сестрою рідний нам будинок. Я відмовилася вступати в спадкові права і більше не турбувалася з цього приводу. А даремно …

Наше селище колись було дуже великим, але з часом почало згасати. Багато моїх земляки потихеньку почали виїжджати з рідних місць і облаштовуватися в обласному центрі. Тепер, при бажанні, земляків можна зустріти майже кожен день, так як більшість з них працює на нашому машинобудівному заводі. Стривай хвилин десять біля прохідної, і тебе гукнути:

– Гей, Раїсо, привіт! Як справи, землячка?

Так ось і сталося. Проходила я якось ввечері повз прохідну заводу, мене і покликали. Однокласниця моя, Галя. покликала. Зраділа я їй. Зайшли ми з нею в кафешку. Поговорити обом хотілося, згадати школу, життя молоду, новинами про рідні місця поділитися. У Галі мама в селищі нашому живе. Однокласниця частенько до неї їздить.

Сіли за столик, розмова у нас почалася. Галя мені поспівчувала, що немає моїх батьків. Запитала, буваю я на батьківщині. Чи знаю, як сестричка моя поживає.

– Так, – відповідаю, – телефонуємо один одному іноді. Але не їздила давно.

Галя подивилася якось недовірливо і каже:

– І навіть на новосіллі у сестри не була?

– На якому новосіллі? – питаю.

– Як, на якому? – дивується Галина. – Не знаєш хіба? Тоня, твоя сестра, будинок купила в райцентрі і машину нову. Ти що, однокласнице, прокинься! Так і тебе продадуть, а ти не дізнаєшся, що продана. Ось дає!

Додому після зустрічі з Галею я прийшла сама не своя. Як будинок? Як машина? А звідки гроші? А я чомусь не знаю?

Подзвонила Зіні, вона теж моя однокласниця. У райцентрі в Ощадбанку працює. Розповіла їй все. Вона вислухала і каже:

– Ти, Раїсо, що-небудь про таємницю вкладів знаєш?

Я прямо благала:

– Подруго, але я ж нікому не скажу, що це ти мені …

Вона помовчала, потім, прямо відчуваю, крізь зуби, повідомляє:

– Незадовго до cмеpті перевела. Пів мільйона. Усе. Більше нічого не знаю.

І зв’язок припинився. Я голову руками обхопила і сиджу, як дуpна, міркую: «Пів мільйона перед смеpтю перевела. Вона як! А я, простачка, відмовилася від спадщини. Нічого мені не треба. А мене он як кинули! Звичайно, кому він потрібен старий будинок. Новий – краще. І машина нова – краще, ніж стара. Спасибі, сестро!».

Тепер бажання їхати до сестри чи спілкуватися з нею у мене взагалі немає. Якщо вона зі мною так поступила.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.