Заміжня я вже майже 20 років, одружилися ще в університеті. Я родом з села, а чоловік мій з батьками жили у величезному будинку на околиці міста.

Колись давно чоловік свекрухи був головним енергетиком в одному багатому колгоспі. Будинок – повна чаша, грошей – хоч греблю гати. Їжа на столі – будь-яка. Ось і звикли ні в чому собі не відмовляти. А потім, коли чоловік уже закінчував школу настали інші часи для сім’ї: не стало батька.

Свекруха ще працювала, вона була заступником директора школи, Валя маленька, а чоловік мій в університет поступив, де ми і познайомилися.

– Хто у тебе батьки, дитинко, – поцікавилась свекруха при першому знайомстві, і була дуже розчарована, дізнавшись, що мої батьки прості робітники.

Але жити ми планували окремо, мріючи заробити і нажити все самим, тому розчарування свекрухи мене особливо і не стосувалося. Головне, що з чоловіком є ​​любов і взаєморозуміння.

Ми взяли квартиру в кредит, я навіть в декреті примудрялася працювати, я перекладач, ось і брала замовлення додому, ночами сиділа над технічними перекладами.

8 років тому Валя теж закінчила школу і вступила до одного з столичних університетів. Свекруха все хвилювалася, як її донечці прийдеться жити в гуртожитку. Тому вирішила продати свій будинок і землі і купити дві квартири – собі і доньці. З продажем ми свекрусі допомогли, взяла вона собі однокімнатну, дочці двокімнатну в столиці. Жили поки обидві в двокімнатній, а однокімнатну здавали.

Ми з чоловіком не претендували на гроші від продажу будинку і землі, хоча і прикро було: ми з кредитом тоді ще не розплуталися, а зовиці і квартира готова, і машина.

– Ну й добре, я ж чоловік, я наживу, – сказав чоловік, – з квартирою залишилося трохи, потім будемо брати машину. Самі.

Треба сказати, що мама чоловіка жінка була дуже схильна до повноти. А з часом і від нерухомого міського способу життя, повнота ця стала дуже помітною. Сестра чоловіка теж мала трохи зайвих кілограмів. Тільки Валя молода ще, а у мами ожиріння прогресувало, що викликало багато проблем із здоров’ям.

Валя закінчила навчання, вийшла заміж і свекруха перейшла в свою однокімнатну квартиру. Але одного разу їй стало зле, вона потрапила в лікарню і лікарі порадили їй терміново худнути.

Виписали свекруху додому з явним поліпшенням, навіть кілька кілограм в лікарні скинула. – Ой, навіть ходити легше стало, – раділа свекруха, – ти, невістонько, тепер мені купуй тільки ті продукти, які лікарі дозволили, буду тримати дієту і худнути.

Ми з чоловіком зраділи. Я змушена була приїжджати до мами чоловіка майже щодня, або дочку свою посилала за продуктами і бабусі допомогти. Валя тоді в декреті сиділа, від маленької дитини не побігаєш.

Готувала я свекрусі на пару, тільки нежирне все, нічого не корисного і булки я їй не купувала. Свекруха відразу відчула полегшення. Скинула мама чоловіка тоді майже 20 кілограмів, лікарі нас хвалили. А потім Валя вийшла з декрету на роботу, а працювала вона недалеко від будинку своєї матері.

Почала я приходити і помічати, ніби смаженою свининою пахне. Потім і в холодильнику завелися у свекрухи колишні продукти: сметана, вершкове масло, сало. На столі печеньки-цукерки всякі.

– Валя була, принесла, не викидати ж! – каже мама чоловіка, – та що там буде від одного шматочка!

Дзвоню зовиці, ти що ж, мовляв, робиш, мамі тільки-тільки краще стало, а вона мене почала звинувачувати в тому, що ми не даємо мамі їсти.

– Літню людину останньої радості в житті позбавила. Гроші з її пенсії собі забираєш, а її не годуєш. Образилася я, чоловік намагався з сестрою поговорити, але результату це не принесло. Валентина сказала, що мені більше не треба до її мами їздити, і продукти возити не треба, вона сама буде все купувати.

Зрозуміло дуже швидко від неправильного харчування і сидячо-лежачого способу життя, всі втрачені кілограми повернулися на місце, та ще нові з собою привели. Нещодавно мами чоловіка не стало. От тоді Валя і заявила моєму чоловікові, щоб він відмовився від маминої спадщини.

Ми з чоловіком не шикуємо, для нас гроші від продажу маминої квартири не зайві. Ми не відмовилися, і так при продажу будинку нам не дісталося ні копійки, а зовиця в суд подала і на суді говорила, що ми не достойні спадкоємці, бо ми мамі їсти не давали.

Суд зовиці відмовив. Квартиру свекрухи ми продали. Гроші поділили, а з зовицею чоловік тепер не спілкується зовсім. Не може вона зрозуміти, що іноді благими намірами вимощена дуже нехороша дорога.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело