Я народилася у другому шлюбі матері. Загалом нас в сім’ї було троє дітей. Сестри старші за мене на 10 і 11 років. Я перша дитина для батька і третя для неї. Мати мене народила для батька, а батько хотів сина. Цей факт позначився на всій моїй подальшій долі. Батько виховував мене як чоловіка, а мати піклувалася тільки про зовнішній фасад уявного родинного благополуччя.

Батько зовсім не займався вихованням нерідних дочок, а з мене створив мужика в спідниці. Сестрам я була байдуже, занадто велика різниця в віці, дуже різне ставлення в сім’ї.

Так, я єдина дитина в сім’ї з вищою освітою, але це не заслуга батьків. Це протест проти фрази матері, про те, що я тупа. Особисте життя з початку не складалася. Мені було важко довіряти комусь. Та й за характером я швидше добувач, що дратувало всіх сильних чоловіків. А будувати життя з кимось, слабшим за мене, я не вважала за потрібне.

Зараз мені 40 з хвостиком. Заміжня трохи більше 10 років, є двоє близнюків. І я вдячна, що саме близнюків, так я всю любов ділю порівну.

Що ж моя колишня сім’я? Батько пішов від матері, як тільки мені виповнилося 18 років. Поки вчилася, мені не виділили ні копійки, ні на їжу, ні на проїзд. Аргументували так: «Ти доросла, давай собі раду сама, а допомагати потрібно старшій, там онук народився». Підробляла, робила курсові, отримувала стипендію. Загалом, справлялася сама.

Після розлучення батько випарувався з мого життя. Кілька разів намагалася налагодити відносини з матір’ю. Був, знаєте, такий комплекс недолюбленості. Але після кількох ситуацій усвідомила, що крім як ролі банкомату мені нічого не запропонують, і самоусунулися з їхнього життя.

Пройшло багато років. Батько з’явився, коли здоров’я підкачало. На той момент я вже була одружена, з квартирою, хорошим доходом, як кажуть повна чаша. Захотів жити разом зі мною і чоловіком. Відправила жити до мами, зі словами: «Там ваш спільний дім, а тут вашого немає нічого». Не пішов, та й хто б пішов на його місці?

Рік тому, мамі стало дуже погано зі здоров’ям, і вони на сімейній раді (мама і сестри), вирішили, що відтепер мати повинна жити зі мною. А що? Я наймолодша серед усіх, заробляю більше за всіх, чоловік знову ж таки є, теж добре заробляє, живемо в столиці. А те, що мати моїм існуванням стала цікавитися тільки два роки тому, саме після переїзду в столицю, це нормально.

Мій варіант – ми продаємо її трикімнатну квартиру в її місті, і купуємо однокімнатну в столиці. При необхідності скидаючись всі разом. Вони не підтримали. Бо квартира потрібна онукові старшої, йому жити ніде.

В підсумку вони образилися на мене, назвавши мене поганою донькою. Мама живе з внуком від старшої сестри, допомоги від нього ніякої, а мамі потрібен догляд. Сестри вважають мене винною. А я абсолютно не відчуваю докорів сумління. Вони для мене чужі люди. Люди, які відвернулись від мене в момент, коли була потрібна допомога, і згадали про мене, коли їм було треба.

Фото ілюстративне – psychologyjournal.

Джерело