Катерина, ось уже другу годину сиділа в черзі до баби Ніни. Ця знахарка була останнім шансом для молодої жінки. Кілька років поспіль, Катя намагається виносити дитину. Але, з незрозумілих причин, їй не вдалося зробити це.

«Навіть не знаю, що вам сказати… Аналізи відмінні, ніяких патологій немає» – розвела руками лікар.

«Але, адже має бути цьому якесь пояснення. Якщо я повністю здорова, то чому не можу народити?» – намагалася зрозуміти дівчина.

“Не знаю. Медицина тут безсила. Спробуйте до церкви сходити… – тихо промовила лікар.

Катерина з Дмитром, були одружені п’ять років. Все у молодої сім’ї було відмінно: достаток, окрема житлоплощу, любов і взаєморозуміння. Не було одного, дитячого сміху в просторому, багатому домі.

Жінка і раніше підозрювала, що на них з чоловіком лежить прокляття, а після слів гінеколога, лише переконалася в своїх домислах.

«Церква – це добре, але в твоєму випадку допоможе тільки ворожка!» – підказала подруга, черкнувши адресу. «Їдь, нічого роздумувати. Чим скоріше, тим краще!”

Нарешті, підійшла Катіна черга. Вона несміливо переступила поріг низенькому хатинки. Побачивши перед собою худеньку, стареньку в білій хустині і квітчастому платті, жінка посміхнулася.

Катя ніколи не відвідувала подібних людей, тому на фантазувала, що знахарка обов’язково буде страшною, як мінімум, з іклами і чорним котом на плечі.

– Добрий день, доню! Сідай сюди, біля ікони, – промовила приємним, м’яким голосом.

– Ви знаєте, у мене така проблема… – Не стримавшись, Катерина розплакалася.

– Все знаю, мила. І допоможу, чим зможу, – спокійно сказала баба Ніна.

Жінка слухняно присіла на м’який стілець, біля великої ікони Божої Матері. Старенька почала читати молитву, і водити свічкою навколо жінки. Вся процедура зайняла хвилин двадцять. Після, баба Ніна сіла навпроти Катерини, взявши її за руку.

– Ти не зможе народити. Потрібно відмолити прокляття, яке з дитинства висить на тобі, – сказала спокійно.

– Яке прокляття? Кому потрібно було проклинати мене? Я нікому нічого поганого не робила…

– Ти ні. Мати твоя взяла страшний гріх на душу, а ти розплачуєшся за нього, – пояснила знахарка.

– Але це несправедливо! Моїй матері давно немає, чому я повинна розплачуватися за її гріхи? – дивувалася жінка.

– Це закон всесвіту! Ми безсилі проти нього…

– Ви мені допоможете? – з надією запитала Катя.

– Ні. Я безсила тут! – похитала головою бабуся. – Тобі потрібно дізнатися, перед ким так завинила твоя мати, і спробувати спокутувати її вину. І найголовніше, не забувай молиться щиро, не тільки про себе, а й про своїх ворогів.

– Дякую, – прошепотіла жінка.

Катя сіла в автомобіль і набрала чоловіка.

– Діма? Мене не буде сьогодні. Потрібно терміново до тітки з’їздити. Потім, дорогою. Все потім, – Катерина завела машину, і відправилася в село.

– Катюша! Чому без попередження? Я б баньку затопила! – зраділа тітка.

– Я по справі, – обірвала Катя. – Ти повинна розповісти мені правду. Що накоїла моя мати? За що я розплачуюсь? За які гріхи?!

– Чому ти так вирішила? – розгубилася тітка.

Катерина розповіла про поїздку до знахарки, переказала всю розмову.

– Хто б міг подумати… Гаразд, слухай…

Тітка розповідала племінниці, що її мати, Зінаїда, була першою красунею на селі. Багато за неї женихів побивали, але дівчина полюбила одруженого. Без всякого сорому, Зіна повела Василя з сім’ї.

Кинута дружина Василя, Марія, залишилася одна з грудним сином на руках. Бідолаха дуже важко переживала розлучення з чоловіком, дійшло до того, що Марія прийшла до Зіни, і повзаючи на колінах, просила віддати чоловіка.

Красуня-гордячка, прогнала нещасну жінку і висміяла. Перш ніж піти, Марія в розпачі, викрикнула страшне прокляття в бік Зіни, і її ненароджених ще дітей…

– І що було далі? – прошепотіла в жаху Катя.

– Мати твоя вийшла заміж за Василя, потім ти народилася. Але, як тобі відомо, довго прожити їм не вдалося. Пішли, один за іншим. Прям містика якась. Прокльони Марії напевно подіяли. А зараз, ти не можеш народити… – тітка сплеснула руками, і голосно заголосила.

– Скажи, ця Марія, вона до цього часу в селі живе? Хочу, попросити вибачення у неї, за гріхи батьківські.

– У Марії, теж не все добре… Через деякий час, молода жінка збожеволіла. Спочатку була спокійною, нешкідливою… Але одного разу, вчепилася в першого зустрічного, люди ледве відтягли жінку. Після цього випадку, Марію відправили в божевільню, а сина, Ігорка, відправили до інтернату.

– Ігор, адже вже дорослий? Він на пару років старший за мене. Виходить, хлопець мій брат по батькові? – здогадалася Катя.

– Так. Тільки й у нього доля не склалася… – важко зітхнула тітка. – Після інтернату, хлопець повернувся додому. Почав пиячити і хуліганити. Далі – гірше. Ігор якось загубився взимку в лісі. Хлопця знайшли на наступний день, врятували. А ось ноги… не вдалося врятувати. Зараз їздить на інвалідному візку.

– Он воно що… Виявляється, мама не тільки забралабатька з сім’ї, а й зруйнувала долі ні в чому не винних людей.

– Виходить так! – погодилася тітка.

– Тьотю, відведи мене до брата. Мені необхідно побачити його, – рішуче сказала жінка.

– З глузду з’їхала? Він же п’є постійно. Не відомо, чи що у нього в голові. Їдь додому! Не потрібно нікуди ходити!

– Ні. Якщо не ти, то люди підкажуть де знайти Ігоря, – сказала Катя, підіймаючись.

– Добре! Будь по твоєму! Але, нарікай потім на себе! – сказала тітка, одягаючи фуфайку.

Жінки йшли по засніженій стежці до будинку Ігоря. Зайшовши у двір, Катя зрозуміла, що будинком, напівзруйновану халупу важко назвати. Дерев’яний паркан прогнив, і валявся на землі. Електрики також не було в приміщенні. У маленькому, брудному вікні, бачилося світіння гасової лампи.

Катерина невпевнено постукала у віконце.

– Не замкнено! – почула хрипкий, чоловічий голос.

– Катя, якщо що, я тут. Кричи! – шепнула тітка.

Дівчина кивнула головою, і увійшла в відчинені двері. У ніс вдарив сперте запах дешевого тютюну і вина. Всюди були розкидані недопалки з порожніми пляшками.

За столом, в інвалідному візку сидів чоловік невизначеного віку. На столі, згорнувшись калачиком, лежала білосніжна кішка. Вона була єдиним, світлою плямою в цій халупі.

– У вас кіт на столі спить, – розгублено промовила Катя, не знаючи, з чого почати розмову.

– Не твоя справа! «Білому» все дозволено, він повноправний господар тут, – заплітається голосом промовив Ігор. Його затуманений погляд намагався сфокусуватися на незнайомці.

– З чим прийшла? Якщо з соц служб, то забирайся! Я не поїду в притулок!

– Ні. Я з іншого питання. Мене звуть Катерина, я твоя сестра по батькові, – швидко сказала дівчина.

– Ось воно що… Сестричка завітала! – глузливо сказав Ігор. – Що тобі потрібно? Спадщина? Так немає його, будинок належить моїй матері!

– Ігоре, я приїхала, щоб попросити пробачення. Чим я можу допомогти тобі?

Ігор дико засміявся, з презирством дивлячись на сестру. В його очах читалася біль, відчай і відчуженість. Чим довше Катя дивилася на брата, тим більше знаходила у нього схожість з батьком.

– Є сто гривень? – несподівано запитав чоловік.

Катерина мовчки відкрила сумочку, і поклала п’ятсот гривень на стіл.

– Дякую! Вільна, я простив тебе! Якщо потрібно буде ще раз попросити прощення, заходь! – засміявся Ігор.

– Може, до лікаря? Або ліки які потрібні? – Катя не знала, що ще сказати.

– Дякую! Поки досить. Все, забирайся, мені спати пора!

Катерина вийшла з дому, і мовчки пішла до тітки. Сльози застилали їй очі, вона очікувала побачити все, що завгодно, але такий плачевний стан брата, повалило її в шок.

– Ну що? Поговорили? – бігла слідом тітка.

– Поговорили…

– Він простив тебе? – не вгавав тітка.

– Так! Дякую, що допомогла. Я додому поїду.

– Залишилася б до ранку, адже ніч на дворі…

– Ні, мені потрібно в місто, – збрехала жінка.

Найбільше, Катерина хотіла побути на самоті. За цей день, на неї скільки обрушилося інформації, потрібен був час, щоб переварити це все.

Весь наступний тиждень, жінка ходила ніяка. Думки про брата, не давали спокою ні вдень, ні вночі. Як би там не було, вона єдина рідна душа, яка залишилася у нещасного.

Не знаючи, що робити, Катя вирішила піти в храм. Після служби, дівчина щиро помолилася за всіх своїх ворогів (як вчила ворожка, баба Ніна).

– Важко тобі, дочко моя? – запитав священик.

Катя озирнулася, і зрозуміла, що залишилася одна в церкві.

– Вибачте, я затримую вас? Вже йду, – промовила тихо.

– Може, варто сповідатися? Полегшити душу?

Катерина заплакала, і все розповіла священикові. Розповідала в подробицях, не приховуючи нічого.

– Що я можу сказати? – задумливо мовив священник. – До ворожки дарма поїхала. Вона не має рації: діти не можуть відповідати за гріхи батьків. Єдине, що вона сказала правильно – це про молитву. Потрібно завжди молитися, і не тільки про рідних, а й про тих, хто заподіяв біль.

– Підкажіть, як мені поступити з братом? Я хочу допомогти йому, забрати з села, але боюся, що чоловік не зрозуміє мене.

– Роби по совісті, і за велінням серця!

На наступний день, Катя знову поїхала до брата. Цього разу, дівчина була серйозно налаштована.

– Навіщо з’явилася? Грошей даси? – пробурчав хлопець.

Ігор був тверезим і злим. Було видно, що він відчуває себе дуже кепсько.

– Немає, не дам. Збирайся, зі мною поїдеш. Заперечення не приймаються! Я твоя сестра, і не можу спокійно дивитися на те, як ти труну себе! Якщо я не потрібна тобі, то ти мені потрібен. Крім тебе, у мене більше немає рідних…

– Куди? Куди поїду? – сторопів від такого напору Ігор.

– Спочатку в лікарню, а потім до мене додому. У мене двоповерховий будинок, величезний сад. Місця всім вистачить!

Ігор дивився на сестру, не знаючи, що відповісти. З одного боку – хлопцеві набридло таке життя. З іншого – він зовсім не знав свою сестру.

– Давай домовимося, якщо тобі не сподобається, я на першу вимогу відвезу тебе назад. Насильно ніхто не буде тебе тримати.

– Одна умова! – серйозно сказав чоловік. – «Білий» поїде зі мною! – кивнув на пухнастого кота.

– Без проблем! Давно мріяла завести кота! – посміхнулася Катя.

Минуло три місяці. Ігор повністю освоївся в новому будинку. Як виявилося, Ігор добра й весела людина. Хлопець серйозно захопився комп’ютером, і вирішив вивчитися на програміста.

– Ігоре, завтра привезуть протези з Німеччини. Через кілька місяців, повністю станеш на ноги! – поплескав по плечу Дмитро.

– Дякую! Навіть не припускав, що коли-небудь зможу ходити, – розплакався хлопець.

– Я тут ні до чого, це все Катюша… Дуже зраділа, що знайшла брата, – посміхнувся Діма.

Через півроку, Діма з Ігорем, стояли біля вікон пологового будинку. Щаслива Катя показувала в віконце чоловікові і братові новонароджених двійнят.

– Весело у нас скоро буде! – засміявся Діма. – Ну що, дядьку, готовий до двох племінників?

– Завжди готовий! – засміявся Ігор.

Фото ілюстративне з вільних джерел.

Джерело