Чоловік пішов до іншої, та у них не склалося.

Сергій пакував речі. На ходу, можна сказати, хапав лише найпотрібніше: хотів встигнути, поки дружина з роботи не повернулася … Встигнути якомога швидше втекти … Від дружини, від дітей … І почати нове життя. За матеріалами

Стояв на порозі з валізою, як з ліфта вийшла Світлана. – Ти куди? – здивовано запитала чоловіка.

– Іду до іншої жінки, – випалив на одному диханні, – у нас з тобою більше немає нічого спільного. Нічого! .. Не дивлячись в очі дружини, раптом розвернувся і побіг сходами вниз.

Швидкі кроки ставали все тихіше, і раптом рипнули вхідні двері під’їзду. А Світлана все ще стояла на порозі, спантеличена і дещо розгублена. “Нічого спільного? – подумки задавала собі питання. – А діти?» І навіть зараз жінка думала тільки про одне – як пояснити дітям, що тато їх залишив?

Сергій сів в автомобіль. З полегшенням видихнув: «Ну, нарешті-то! Швидше б до коханої, до Наталі. І почати нове життя». А минуле? Все, спалено всі мости, ніби й не було його, цього минулого, у Сергія.

У молодості у Сергія було багато дівчат. Деякі затримувалися в його житті трохи довше, інші – тільки кілька годин. Одружуватися не поспішав. Був упевнений: дружину потрібно вибирати, як то кажуть, до життя – турботливу, віддану, господарську. А такі Сергію не траплялися.

І раптом в його житті з’явилася Світлана. Познайомився з нею на весіллі друга. По-дитячому наївна, проста і одночасно інтелігентна, красива дівчина відразу полонила сpце Сергія. І вже через кілька місяців він запропонував Світлані вийти за нього заміж. Дівчина погодилася. Сергій був, як то кажуть, на сьомому небі від щастя.

Один за іншим нарoдилися у подружжя діти. Є квартира, авто, високооплачувана робота … І батьки – і її, і його – допомагають … Чого ж ще треба? Життя, як то кажуть, вдалося, і Сергій був упевнений в цьому …

Кілька років тому в їхньому офісі з’явилася Наталя. Приїхала вона з сусідньої області по розподілу. Молода жінка мала маленьку дочку, яку залишила вдома з мамою. Ось і все, що знали про нову співробітниці колеги. Наталя була компетентним працівником, якого всі цінували, і дуже часто, на прохання керівника, залишалася після роботи. Тоді і зблизилися вони з Сергієм. Не такий вже і молодий начальник, як хлопчисько, закохався в свою підлеглу … Планів на майбутнє з Наталею Сергій не мав. Жив, як кажуть, сьогоднішньою зустріччю.

Але жінку такі відносини з часом почали не влаштовувати, і вона поставила умову: або залишаєш сім’ю і переїздиш до мене жити, або розлучаємося. Залишати сім’ю Сергій не збирався – так і сказав про це Наталії. А вже через кілька тижнів на колінах просив у неї вибачення. – Не можу я без тебе – розумієш. Спочатку все у них було так, як і раніше. Сергій не шкодував для Наталії нічого: купував їй одяг, водив в ресторани. Двічі на рік вони їздили за кордон на відпочинок …

Про дітей і тим більше про колишню дружину чоловік і думати перестав. Тільки коли навідувався до своїх батьків, мати дуже просила, щоб повертався в сім’ю. – Поки не пізно, синку, схаменися, – вмовляла жінка. Син твій кожен раз, як приходжу до них у гості, про тебе питає … Чекає … Дратували Сергія ті материнські розмови, тому і відвідувати батьків став рідше.

Якось перед Новим роком, коли Сергій в офісі переглядав пошту, під руки потрапила листівка. Розкрив – привітання зі святами і підпис: «Діма і Оленка». І в кінці більшими літерами старанно виведено: «МИ ТЕБЕ ЧЕКАЄМО, тату!».

Щось як тьохнуло всередині … Сергій навіть посміхнувся, згадавши дітей: Діму, який так схожий на нього, і Оленку – і, хоча і дівчинка, але завжди бігла до тата з радістю. Ще раз подивився на листівку. В голові навіть промайнула думка взяти хоча б на день дітей: піти разом на каруселі, в кафе …

Але раптом згадав про Наталю: знав, що вона цього не дозволить. Вже ревнувала Сергія до його минулого. Хоча … Хіба діти – це минуле? Чоловік закрив вітальну листівку і сховав у ящик … Згодом ще не раз згадував Сергій про цю листівку, але до дітей все ж не йшов. Не раз ходив глухими вуличками, обходив – намагався навіть не їхати повз їхні будинки: він боявся цієї зустрічі, хотів викреслити зі свого життя назавжди. Чоловік і сам цього не розумів … Та й зрозуміти, мабуть, не намагався …

Від матері час від часу дізнавався новини: що Діма закінчив навчальний рік з похвальним листом, а Оленка заxворіла – десь застудилася … від матері і дізнався, що Світлана, колишня дружина вийшла заміж.

– Ой, Сергій, Сергій, – з сумом говорила мати, – пошкодуєш ти, дуже пошкодуєш, але буде пізно … Так що там говорити – це вже пізно …

А мати, тоді як у воду дивилася: не склалося у Сергія життя з Наталею. І стала вона в якоюсь зовсім іншою – корисливою, aгресивною, егоїстичною … А може, і була такою, і засліплений любов’ю або скоріше тимчасовим захопленням Сергій цього раніше не помічав?

А якось увечері після роботи він вирішив заїхати до дітей. Тепер йому байдуже, чи буде сердитися Наталя чи ні. Та й їй, здається, тепер теж однаково: вже вони пів року живуть, як чужі …

Довго стояв Сергій під вікнами будинку. Все думав, що повинен сказати, що робити. Та й, мабуть, є ж в квартирі новий чоловік Світлани … Але що Сергію – він же до своїх дітей прийшов … Вже біля дверей кілька хвилин переминався з ноги на ногу, прислухався. За дверима було чути сміх. Натиснув кнопку дзвінка. Двері відчинив Діма. Радісне обличчя хлопчика раптом стало здивованим. Він покликав сестру. Оленка теж якось дивно дивилася на тата.

Слова ніби застрягли в горлі. Ця хвилина мовчання всім здалася вічністю. Сергій спробував посміхнутися і розгублено, навіть трохи винувато протягнув пакунок із солодощами … Діти і далі стояли на порозі … Сергій втік по сходах, навіть не попрощавшись. Зрозумів: тепер тут його вже ніхто не чекав …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.