Від зятя Олена такого не чекала. Олена – вдoва генерала, яка мала одну доньку.

Жінка була дуже незадоволена дочкою. Дочка була дорослою, солідною дамою, її чоловік публічна, дуже багата людина. Дочка ж вела життя, як тепер кажуть світської левиці. За її поняттями, дочка не займалася нічим. За матеріалами

Домашніми справами займалися спеціальні помічники по господарству, як їх тепер називали, замінивши слово “прислуга”. У дочки ж були вечірки, прийоми, презентації, нескінченний незрозуміло від чого відпочинок, то на Канарах, то на Мальдівах …. З одного відпочинку через кілька неповних тижнів відправлялися на інший відпочинок. Потім наступала невелика перерва, відпочинок від відпочинку, і все починалося спочатку. Їй таке життя було незрозумілим.

У тому віці, в якому тепер перебувала її дочка, вона їздила з чоловіком по гарнізонах, вела господарство, насилу влаштовуючи побут на кожному новому місці. У неї теж не було трудового стажу, хоча вік давно був пенсійним, пенсія за чоловіка переводилася на рахунок в банк і вона навіть толком не знала яка там сума.

Але вона все життя працювала, навіть будучи вже генеральшею не залишала турбот про свій будинок, чоловіка, дочку, дачу. Все робила сама. І на відпочинок їздили щоліта не тільки на дачу, але і Лівадію, яку вона дуже любила.

Дітей у дочки не було. Вона ретельно стежила, щоб ця зовсім непотрібна вaгітність ненароком з нею не трапилася.

Зять працював. Багато. Був захоплений своїми справами, проектами, інвестиціями і як то теж не стpаждав від відсутності дітей в їх сімейному житті.

Після cмеpті чоловіка саме зять, а не дочка, наполіг на тому, щоб Олена жила з ними, будинок великий, у неї були дві досить великі кімнати з виходом в зимовий сад, не потрібно було ні про що піклуватися, вона могла цілими днями дивитися свої серіали, «мильні опери», слухати улюблені мелодії.

Іноді зять бaлував її квитками у театр, це було для неї особливе свято.

Спілкування з зятем не було дуже вже тісним, але вона весь час відчувала якусь синівську турботу про себе, чого не можна було сказати про ставлення до неї її дочки.

Правда, ні з якими проханнями вона до зятя ніколи не зверталася.

Її генеральська квартира і стара улюблена дача самотньо стояли. Іноді вона сумувала за ними, але тут їй було добре, комфортно, і ця нудьга розпочавшись відразу і закінчувалася.

Днів десять тому прийшов лист, що маленький син її внучатої племінниці залишився сиротою. Вона не підтримувала зв’язки з далекими родичами, а близьких вже давно нікого і не залишилося, і тому, про чийого сина йдеться, зовсім не уявляла.

Олена поїхала туди, як зазначено було в листі і познайомилася з білявим трирічним малюком, якого повинні були відправити до будинку маляти, якщо не знайдуться якісь родичі. Їй сказали відразу, що їй в опікунство над дитиною відмовлять, її вік не дозволяє бути опікункою цього маленького, схожого на ангела, хлопчика.

Вдома, коли Олена розповіла дочці про малюка і труднощі в усиновленні, почалося справжнє пекло, дочка кpичала, що цього не буде, що в таких справах вона матері не помічниця, не вистачало ще чужих дітей годувати. І багато, багато інших і образливих слів було сказано дочкою.

Олена дочці заперечувала, казала, що у неї є своя квартира, своя пенсія і ще є сили допомогти цьому малюкові, у неї немає тільки через вік законних прав на це, і в цьому їй дуже потрібна допомога дочки.

Десять днів запеклих військових дій між матір’ю і дочкою не привели ні до якого результату, термін відведений соціальними службами на рішення цього питання закінчувався, нічого зроблено не було і малюка повинні були відправити до будинку маляти.

Останньою її надією залишалася розмова з зятем, але великих надій вона на цю розмову все ж не покладала. Якщо дочка так бурхливо і негативно сприйняла пропозицію матері, то що вже чекати від зятя.

Але все ж вранці вона вийшла до сніданку раніше звичайного, щоб застати зятя до його від’їзду на роботу. Вона нервуючи, плутано стала розповідати йому про те, як прийшов лист, як вона їздила, щоб побачити хлопчика і найголовніше, що вони з хлопчиком не будуть обтяжувати їх своєю присутністю, а будуть жити в її квартирі, їй потрібна тільки юридична допомога, щоб не втратити цього останнього, хоч і дуже далекого родича.

Зять вислухав, попиваючи каву, нічого не відповів і поїхав на роботу.

Минув тиждень, всі терміни вийшли. Вона намагалася не думати про цю дитину і вже точно не їздити до нього, щоб не травмувати порожніми надіями.

Одного ранку приїхала машина, з неї вискочили робочі в синіх комбінезонах і почали ремонт двох невеликих кімнат, розташованих поруч з її кімнатою, потім привезли меблі для дитячої кімнати, а потім в її кімнату прийшов зять і сказав, що завтра вона повинна поїхати в агентство і на свій розсуд вибрати няню для хлопчика, хлопчика він усиновив, він буде носити його прізвище.

Але що скаже дочка? Тепер їй було дуже шкода дочку, їй дуже не хотілося, щоб дочка хоч якось постpаждала.

-Все буде добре, – відповів зять.

У п’ятницю в другій половині дня привезли хлопчика, він був дуже наляканий таким незвичним для нього переїздом, потім звідкись приїхала дочка, походила по дому, голосно поговорила з кимось по телефону, а потім все ж зайшла в дитячу кімнату … по обличчю своєї дочки Олена зрозуміла, що зять мав рацію, і все буде добре …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.