Видала доньку заміж…

— Краще зайвий раз хай вийде заміж, ніж не вийде ні разу! — п’ятнадцять років тому говорила мама Світлани, Марина Борисівна, старанно готуючись до весілля дочки.

Наречений, чесно кажучи, був зовсім поганенький: такий собі хлопець. «Явно не для сімейного життя!» — зі знанням справи шепотілися подружки нареченої.

Але іншого не було. Хоча більшість колишніх однокласниць були вже заміжні і з дітьми на руках. Сидіти на цьому тлі “самотиною” було якось незатишно.

І все ж заміж Світлана виходила без особливого ентузіазму. Не було впевненості в правильності вибору і взагалі.

— А може не треба? — нерішуче питала вона маму. — Може, краще скасувати весілля? Ну або хоча б відкласти? Почекати?

— Ну як це, дочко, не треба? — докоряла мати. — Куди відкладати, чого чекати ще? Вбрання купили! Кафе замовили. Людей запросили, бабуся вже квитки купила на поїзд — що, тепер здавати їх, чи що? Як тепер все скасовувати, ти що? Все готово вже! Та ти не хвилюйся, це всі наречені перед весіллям так. Ну, врешті-решт, розлучишся, подумаєш. Зараз не кам’яний вік! Зате не скажуть, що ніхто заміж не бере.

Марина Борисівна щиро бажала дочці щастя. Звичайно, вона не могла не бачити, що майбутній зять – людина «не та». Але принца на білому коні, вважала вона, можна прочекати все життя, і не дочекатися. Ідеальних немає все одно.

— Заміжжя – це лотерея! — говорила Марина Борисівна. — Ніколи не вгадаєш, що і як буде.

«Досвідчені» подружки тільки зітхали:

— Дивний якийсь шлюб. По любові? — ні! По зaльоту? – теж не схоже. З розрахунку? — смішно навіть. Який там розрахунок! Хлопець — ні кола ні двора. Але нехай, це її життя. Добре, правда, що розлучитися у нас можна в будь-який момент.

***

… Світлану я не бачила багато років, і про те, як склалося її життя, дізналася зовсім недавно.

Вона заміжня, все за тим же, і живе просто-таки чудово. У них дві дочки, розумниці-красуні.

Чоловік – бізнесмен, випивки в рот не бере ні краплі, вельми успішний і заможний навіть за столичними мірками. За відгуками спільних знайомих, Свєтка з чоловіком живуть прямо-таки душа в душу, всім би так.

— Бувають же ідеальні сім’ї! — зітхнувши, розповідали мені про них. — Чоловік у неї просто чудовий. Пощастило так пощастило! І де вона тільки знайшла такий діамант?

З невеликого містечка Свєтка з чоловіком перебралися до сусіднього міста, туди ж перевезли Марину Борисівну, яка онуків дуже любить, і свекруху, здається, теж не залишили. У всіх на новому місці – просторі квартири, є заміський котедж, Свєтка за кермом новенької іномарки.

У молодшої дочки няня, у старшої – супер-пупер-гімназія, вдома є помічниця. Свєтка не працює, кілька разів в тиждень займається роботою в благодійному фонді в якості волонтера – для душі, як вона каже, і щоб вдома не киснути.

Чоловікові вона повністю довіряє, і він їй теж, грошей дає їй стільки, скільки вона попросить — на господарство, на дітей, і просто так. Два-три рази на рік сімейство вибирається в подорожі.

Об’їхали вже досить багато країн, іноді витягли навіть Марину Борисівну, хоча вона, як сама зізнається, “не любителька їздити, але заради онучок».

Права, виходить, Марина Борисівна — шлюб це лотерея, і тут вже як пощастить, заздалегідь передбачити, як складеться життя з цією людиною, практично неможливо.

Адже люди іноді, здається, все зважили, передбачили — і розлучаються через кілька років. А часом ось такі «дивні» шлюби живуть, попри все!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.