Зовсім недавно я вирішила розлучитися зі своїм чоловіком. Більше закривати очі на його зради я не хочу і не буду. Ми 25 років разом. На початку нашого сімейного життя ми жили дуже добре, в домі був достаток, добробут та взаєморозуміння. Перші роки ми жили без дітей, мені приємно було перебувати біля свого обранця, ми весь час приділяли одне одному, здавалося б щастю нашому ніколи не буде кінця. Чоловік дуже подобався моїм батькам, ми часто приїжджали до них погостювати. А я весь цей час мріяла народити йому дітей. Коли я дізналася, що чекаю дитину, ми з чоловіком насамперед помчали до моїх батьків, щоб поділитися з ними цією дуже радісною для нас новиною. Всі 9 місяців протікали для мене дуже легко, в радісному очікуванні. У нас народилося двоє чудових маленьких синочків.

Так ось, після народження дітей я з головою поринула в їх виховання та суцільні щоденні домашні клопоти. Спілкування з малюками доставляло мені величезне задоволення, але, разом з тим, було купа клопотів та турбот і вільного часу у мене зовсім не було, ні хвилинки зайвої. Я могла поєднувати і роботу, і побут, і свої захоплення, але при цьому завжди приділяла достатньо часу своїм діткам, які були мені дорожчі за усе. Чоловік завжди був поруч, покроково ходив за мною. Я не можу пригадати, чи говорив він мені про кохання, однак ми тоді жили зовсім без сварок та суперечок. Зі свого боку, можу відзначити, що я щиро кохала свого чоловіка.

Однак останні десять років сімейного життя, він займався тільки своїм особистим життям. Часто не говорить мені правди, про що я дізнаюся згодом, пізнє повернення додому, романи на стороні – це було так типово та так звично для мого чоловіка, я навіть й не помітила, коли він особливо почав змінюватися, перетворився взагалі на якусь незнайому мені людину. Зараз дітям по 18 років, і я розумію, що ці роки я жила з чоловіком тільки для того, щоб у них був батько. З мене досить!

Але є один момент, який не дає мені спокою. Мені не дає спокою моя совість, адже у чоловіка зараз проблеми зі здоров’ям. Мені його, звісно, дуже шкода, адже багато років прожили разом і не чужі люди, наче. Але я не повинна продовжувати жити з ним через те, що мені його шкода. Я десять років знала про його зради, але не йшла від нього заради дітей. А у нього була совість чиста?

Мені завжди було дуже важко зрозуміти, чому чоловік так себе поводив всі ці роки і що йому не вистачало в сім’ї, чого він хотів знайти на стороні. Але нашим дітям його теж шкода. Їм хотілося б, щоб ми завжди були разом. Але вони поїдуть вчитися в інше місто, а я повинна жити з людиною, до якої вже давно не маю жодних почуттів крім образи і холоду душевного? Я так чекала всі ці роки того моменту, коли діти виростуть. І що тепер? Навіть якщо він перестане спілкуватися зі своїми численними подругами, я не хочу з ним жити.

Він зараз прекрасно себе почуває: живе в родині, одяг випраний, обід з трьох страв завжди чекає його на кухні, і при цьому має ще когось на стороні. А чому б йому не з’їхати до однієї з них? І мені добре, і совість моя чиста. У мені накопичилося стільки образи, що бути з ним я точно не хочу.

Нещодавно згадувала наше знайомство, перші роки життя разом після нашого шикарного і такого радісного весілля. І, чесно кажучи, я думаю, що у нього вже тоді були в голові тільки розваги та походеньки. Просто спочатку я щиро кохала його, щоб помічати такі речі, а потім була занадто зайнята нашими синочками. Я думаю, що цей тип людей такий. Такого чоловіка змінити неможливо. Нам краще розлучитися. Але що робити зі своєю совістю? На жаль, діти мене не розуміють, вони хочуть, щоб їх батьки завжди жили разом. Але ж хіба то життя?.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело