З чоловіком ми одружилися 8 років тому. У мене є дочка від першого шлюбу та й у нас є спільна дитина, теж дівчинка. Мій перший чоловік і нинішній дуже відрізняються один від одного, вони зовсім різні люди. У першому шлюбі я була за своїм чоловіком, як за кам’яною стіною, він постійно добре дбав про свою сім’ю. Він був головний і сильний, всі проблеми вирішував відразу, забезпечував мене і дочка. На жаль, в один прекрасний момент, він сказав мені, що не готовий жити з такою, як я. І попросив залишити його одного, щоб я пішла. Йому потрібен був час, щоб все обдумати і прийняти зважене та остаточне рішення. Я з донькою переїхала до своєї тітки і стала в неї жити.

Тоді я була впевнена, що мине час і чоловік за нами приїде, він одумається і у нас все налагодиться. Але виявилося, мій чоловік вирішив подати на розлучення. Хотілося б ще відзначити, що мій колишній чоловік зовсім не допомагає своїй дочці. Він не хоче абсолютно спілкуватися зі своєю дитиною і забув про її існування. При цьому у нього є можливість забезпечувати свою дитину, він не бідна людина, але, на жаль.

А мій теперішній чоловік зовсім інша людина. Я познайомилася з ним на роботі, він приходив влаштовуватися до нас. Після роботи я зустріла його біля входу в наш офіс. Ми зустрічалися лише чотири місяці, і він запропонував переїхати до нього. Великого кохання у мене до нього тоді не було, але він був спокійним та хорошим чоловіком. Та й на той час мені хотілося сім’ю і жити окремо, крім того не заважати тітці в її тісній квартирі, тим паче я бачила, що вона вже й не дуже хотіла, щоб ми в неї жили, адже дві сім’ї то важко. Мій новий чоловік виявився непоганою людиною, я знайшла прекрасного друга.

Але у мого чоловіка є і недоліки: він не вміє або не хоче заробляти гроші. Я зараз не працюю, гроші заробляти не можу, сиджу в декреті – народила нашу маленьку доньку. Можна сказати, що я дуже вдячна своїй свекрусі, яка допомагає нам фінансово. Але з іншого боку, вона ж привчила до цього вже давно свого єдиного сина. Все що у нас є – заслуга його мами. Зараз у неї є хороша робота і можливість допомагати нам. А що потім? Коли вона піде на пенсію? Що буде з нашою сім’єю, за що ми будемо жити?

Мій чоловік так давно вже звик, що його мама завжди поруч, вона завжди під рукою у потрібний момент. А йому майже 37 років. Він не зможе сам забезпечувати сім’ю. А діти? Вони ростуть і їм постійно потрібно щось купувати. З огляду на те, що у нас їх двоє. Але в усьому іншому він мене влаштовує. Але ж без грошей зараз не проживеш? У мого першого чоловіка не було проблем з цим. Я могла собі дозволити купити все що хотіла, він ніколи мені нічого не шкодував. А зараз боюся зайву копійку витратити. У чоловіка настільки маленька зарплата, що потрібно на всьому економити, навіть на харчах. А я так не звикла.

Я з чоловіком розмовляла вже багато разів на цю тему, але він каже, що має вже роботу, і не збирається нічого міняти. На роботі мого чоловіка поважають за порядність. Але що мені від того? Наші знайомі живуть краще за нас, вони не економлять на їжі, мають гроші, їхні чоловіки займають керівні посади.

А мій чоловік також розумний та добрий. Але робити нічого не бажає. Все чекає, що мама грошенят підкине стільки, скільки йому потрібно, а вона завжди, як не продукти нам купить, то гроші принесе, як зарплату отримає, щоб ми дітям щось купили. Але ж так не можна? Навіщо потрібен такий шлюб, якщо я не впевнена в завтрашньому дні і в своєму чоловікові, а він навіть не турбується про нас, його не хвилює, як ми житимемо далі?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

Джерело