І ось, через вісім років спільного життя, я розумію, що чоловік мені не потрібен. Живемо ми разом вже 8 років, одружені з них вже шість. Діточок спільних немає, інтересів теж.

Ми абсолютно різні. Раніше були любов, окриленість, рожеві окуляри. Я виконувала обов’язки дружини з посмішкою і радістю. Поки не почала читати різні життєві історії. І у мене реально відкрилися очі.

Чоловік же мій – овоч! У нього немає своєї думки, своїх інтересів, хобі. Він весь час мовчить. Я розмовляю кожен раз немов зі стіною. Він мало заробляє, його нічого не цікавить, він ні до чого не прагне.

Чоловік живе подумки в сім’ї своїх батьків переймаєится їх турботами. Робить все за свого брата. А наша сім’я для нього ніби пусте місце. Я взагалі не можу зрозуміти, навіщо я йому потрібна?

У місті ми живемо в моїй квартирі. А дача у нас – це його будинок. В квартирі моїй за всі ці роки він сам нічого не зробив, ні копійки не вклав. Дача оформлена на його батька, і переоформляти на себе він її не хоче, говорить, сенсу немає, вона і так мені буде в майбутньому.

А я дуже активна. Я люблю красу, зручність і комфорт! З його цієї сумного вигляду дачі-халупи з розбитими вікнами я зробила цукерку. Він, звичайно, допомагав, але все з-під палки. Кожен раз – з довгими умовляннями. То навіщо мені таке треба?

За все платила я. У нього грошей немає, а я в такій дірі літо проводити не хотіла. Ми викопали ставок, щоб купатися, побудували лазню. Живи та радій! Але на дачі влітку я завжди все роблю сама – город, прибирання, готування, прання. А він пропадає у батьків або на роботі.

Гуляти зі мною йому не хочеться, в магазин їхати – обійдемося. А якщо мати попросить з’їздити сірники купити, підривається моментом!

Я так від усього цього втомилася. Ні турботи, ні ласки, ні уваги, ні підтримки. Взагалі ніяких гарних романтичних моментів, ціково проведеного спільно часу. Мені набагато цікавіше з подругами пройтися, в кафе чи кіно сходити, ніж з власним чоловіком.

У місті, коли живемо там більшу частину часу, я працюю і заробляю більше, ніж він. У нього гроші не прошу, бо він платить аліменти на дитини від першого шлюбу. По дому все роблю сама, продукти купую сама.

Приношу і готую сама, потім ще і посуд мию.

А він працює і на дивані відпочиває. Приходить тільки на кухню за їжею, покладеною на тарілку. Тобто, по суті я його утримую і обслуговую за свій рахунок. Дачу йому оновила за свої гроші, добра я душа.

Хочу розлучитися, втомилася від чоловіка. Але мені так шкода втратити дачу! Я в неї стільки душі і грошей вклала. Я люблю це місце. А якщо розійдемося, то дачі у мене не буде. Але і терпіти я все це втомилася.

Передрук без гпосилання на Ibilingua.com. суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело