Зателефонувала якось вранці свекруха, і каже: – Маріє, донечко, тобі мішок картопельки потрібен? Зараз зима, все дорого, бери – останній залишився, за пів ціни готова віддати, сама вирощувала, всього 400 гривень, бери не пошкодуєш, як картинка.

Я, щоб не було скандалу, ввічливо відповідаю: – Не потрібно нам картоплі, у сусіда купили. Через тиждень обідаємо всією сім’єю. Дзвінок у двері. Відкриваю – на порозі свекруха, вся в сльозах кличе мого чоловіка, а свекор тягне мішок картоплі через поріг.

Зателефонувала якось вранці свекруха, і каже добреньким голосом.

– Маріє, донечко, тобі мішок картопельки випадково не потрібен, скоро зима настане, бери останній залишився, за пів ціни готова віддати, сама вирощувала, всього 400 гривень, бери не пошкодуєш, як картинка.

Я так про себе подумала: це випадково не той урожай, який влітку на дачі сама посадила, без відпочинку поливала, потім зі свекром змусили збирати мене з дітьми, під жарким сонцем, а ви сиділи у тіні і командували, це коли став вашим цей урожай, а сама у відповідь, ввічливо відповідаю, щоб потім скандалу не було.

– Ні, дякую, ми вже купили у інших, причому за 300 гривень, на 100 дешевше.

Через кілька секунд мовчання чую:

– Як своїм рідним діткам за 300 віддам, береш?

Не встигла відповісти, швидко сказала, і кинула трубку, мовляв ми домовилися, і я не сказала їй ні. Але я то її прекрасно знаю,  без доказів довести не вийде.

Взяла телефон, і ввічливо пишу: Тетяно Володимирівно, нам ваша картопля не потрібна, спасибі, ми купили у сусіда. Відповіді не отримала, думаю все напевно зрозуміла, ходжу собі задоволена.

Через тиждень обідаємо всією сім’єю: я, чоловік і діти. Раптом стукають в двері. Іду відкривати двері, як окропом на голову, свекруха, ні здрастуйте, ні до побачення заходить в будинок, кличе чоловіка. Вася прийшов, йому говорить:

– Синку, спустися вниз, тато твій на подвір’ї чекає, допоможи мішок підняти на верх.

Я спочатку не зрозуміла, що діється, потім чоловік входять додому з картоплею. Я так подивилася на чоловіка і кажу: “Я ж відмовилася, навіщо привезли, що ми будемо з цим робити?» (Всередині майже все зіпсоване). Свекруха з криком:

– Маріє, як тобі не соромно, безсовісна, я для вас вирощувала, а ви 300 гривень шкодуєте. Невдячна. Добірний урожай сміттям називаєш, ми ж домовилися, пів дня в дорозі були.

Я принесла мобільний, показую вміст смс, а вона у відповідь, мовляв такого не отримувала, ще й брехухою мене зробила.

Зла несу гаманець, дістаю нещасні гроші, кидаю, бажаю доброго шляху. Звичайно після такого не залишилися. Чоловікові кажу:

– Василю, більше ніколи в житті, до твоїх батьків не поїду. Все літо працювали на городі, а нам продають власну працю за гроші. Ноги моєї більше там не буде, навіть не намагайся вмовити.

Слава Богу чоловік погодився, а зловісний урожай я попросила віднести до притулку для тварин.