Немолода Віка.  Історію своєї знайомої, яку звуть Вікторія, знала ще два роки тому, але нікому не розповідала. У той час не до розповідей: треба було Віку рятувати від самої себе. За матеріалами

Віка десять років була одружена, але дітей не нажили. Розлучилися, вона поставила мету, в щоб те не стало вилiкуватися і народити дитину. П’ять років обстежень, лікування, численних аналізів, – лікарі сказали, що шанс є, але не великий.

І тут якраз Віка познайомилася з сорокасемирічним неодруженим Анатолієм. Зійшлися швидко: симпатія і взаєморозуміння є, бажання жити разом і народити дитину (дітей у Анатолія не було) теж є.

Віка від доленосної зустрічі з Толіком ожила, літала щаслива, як метелик; переїхала до нього, із задоволенням поралася в його квартирі.

Рік прожили добре. А потім Толик раптом з жалем сказав: – Ну, ось час минув, а ти не.

– Так я ж відразу пояснювала тобі, що не так все просто.

Толик схаменувся, став вибачатися, що не хотів образити, – в загальному, заспокоїв Віку. І начебто все у них стало як і раніше. Але Віка відчувала себе незатишно, начебто передчуття якесь.

І ось одного разу, коли Толика не було вдома, у двері подзвонили; Віка подумала, що це Толік, відкрила, не питаючи. Але в дверях стояла висока блондинка років двадцяти п’яти.

– Вітання! Я – Юля, – дівчина, не чекаючи запрошення, увійшла в квартиру.

– Ви хто? І чого вам потрібно?

– А що, Толик не розповідав про мене? – блондинка пройшла в зал. – Так, я дивлюся, за рік з невеликим нічого тут не змінилося. Ці шпалери ми з Толіком вибирали, правда, стильний малюнок? Я – дівчина Толика. Ми з ним розлучилися. А тепер я вирішила повернутися, Толик не проти. Я тоді не хотіла дитини, вважала, що рано, а тепер дозріла, – пора.

– Пішла геть звідси! – закричала Віка. – Хто тебе підіслав?

– Ой-ой-ой, як страшно! – Блондинка сіла на диван і зухвало подивилася на Віку. – Це краще тобі звідси піти, – заявила вона, – раз не можеш нарoдити, поступися місцем молодим, тобто, мені! Ти то вже далеко не молода.

Віку захлеснула злоба, вона підскочила до блондинки і вчепилася їй у волосся. Для Віки, спокійної, інтелігентної, не властивою була така поведінка. Але впоратися з собою вона не змогла.

Загалом, блондинка верещала, а Віка тягла її до виходу. Коли «гостя» вирвалася з її рук, то закричала: – Все одно тобі доведеться звідси забратися, – ти ж тітонька!

Коли ввечері Толик прийшов додому, то відразу зробив Віці зауваження: – Ти надто грубо поводилася з Юлею; ти ж старша, повинна бути мудрішою і не дозволяти собі опускатися до рівня базарної тітки.

Ці слова Віку зовсім дoбили. Вона зібрала речі і пішла, висловивши все Толику, який винувато ховав очі і робив вигляд, що з Юлею у нього нічого немає.

Після цього розриву Віка, крім роботи, нікуди з дому не виходила. В очах байдужість, – це і лякало мене. Я кликала Віку на прогулянки, в кіно, в кафе, але все було марно.

– Ти, знаєш, – говорила вона мені, – прикро не стільки через зраду Толіка, і його жалюгідну поведінку, мені прикро, що я вже не зможу народити. Я і, правда, немолода, мені вже сорок два.

У цей момент заспокоювати Віку було марно. Минув час, і зі своєю тугою і розчаруванням вона впоралася сама. Але для цього потрібен був ще рік.

***

Нещодавно мене запросили на одруження. Віка і Андрій вирішили зареєструватися. З Андрієм вона познайомилася на роботі. Він вдівець, у нього вже двоє дорослих дітей і навіть онуки є.

Спочатку Віка скаржилася, що незвично замість рідних дітей бачити чужих онуків.

– Уявляєш, вони приходять, носяться по квартирі, все хапають, – спочатку мене це дратувало. А потім звикла. І коли їх кілька днів немає, то мені нудно. А яке печиво я їм печу! У мене ж повно різних рецептів, тому щотижня що-небудь новеньке, а діти наминають і мене хвалять, – між іншим, в щічку цілують. І Андрій теж радий, що ми подружилися.

– Ну, слава Богу, – подумала я, – повернулася моя подруга до життя. Не може бути завжди погано, якщо є шанс, що все буде добре.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.