Зарплатою чоловіка має розпоряджатися дружина.

– Мої батьки прожили разом тридцять років, і весь час, що я пам’ятаю, у них було суворе правило: тато отримував гроші і всю до копійки приносив мамі! – розповідає двадцятишестирічна Людмила.  – Від роботи, від підробків – неважливо. Все – в сім’ю! За матеріалами

Мама все життя розпоряджалася сімейним бюджетом: економила, збирала, планувала відпустки і великі покупки … Я вважаю, що це правильно. Гроші повинні бути в одних руках! ..

Людмила і Костянтин – молода сім’я. Їм тільки по двадцять шість, проте, кілька місяців назад вони стали багатодітними, народивши вже третю дитину. Старшим малюкам 4 і 2 роки. Люда не працює, сидить з дітьми, і, треба відзначити, вона просто розумниця: і господиня відмінна, і мама чудова. Дітлахи чистенькі, напрасовані, дружні, вдома порядок, завжди є гаряча їжа, а то ще й пироги або булочки до чаю. З такою юрбою малюків управлятися непросто, проте Люда робить це блискуче.

Костя теж їй до пари – з роботи бігом біжить додому, допомагає по господарству і з дітьми. Одним словом, чудова сім’я. Одна біда – грошей у них небагато. Живуть в чомусь за рахунок Людмилиної хазяйновитості: з недорогих звичайних продуктів Люда день за днем ​​винаходить смачне і різноманітне меню: то запече, то обсмажити, то приготує в тісті, то приправить якимось соусом власного приготування …

Дуже виручають супи і випічка. До того ж Людмила навчилася шити і в’язати, це теж виявилося вигідно. Принаймі, діти одягнені від і до. Тканини та нитки ще з маминих запасів, часів дефіциту. Тоді хапали все, що на полицях лежало – а тепер стало в нагоді. Практично без витрат виходять гарні речі. Часу тільки багато йде на це стояння біля плити і шиття-в’язання. Але часу у Люди море, його не шкода …

Гроші ж Людмила витрачає дуже економно. Вона знає всі ціни у всіх найближчих магазинах, намагається нехай і сходити з коляскою подалі, але зате купити подешевше. І навіть якщо загальний чек вийде дешевше всього на 20-30 гривень, але ж копійка гривню береже. М’ясо Людмила бере в одному місці, овочі – в іншому, молочку – в третьому. Так і виживають. Ще й на задоволення вистачає, на кіно, книги, поїздки з друзями на шашлики, подарунки на дні народження, нові іграшки дітям.

Одне тільки пригнічує Людмилу: чоловік у неї, на її думку, марнотрат. Гроші йому палять кишеню. Отримавши зарплату, чоловік по дорозі йде в магазин, і там не дивлячись накуповує всякої нісенітниці. Рулети, ікра, червона риба, дорогі несезонні фрукти, пляшка хорошого винa, цукерки, торт …

Діти пищать і стрибають на кухні, чоловік відчуває себе добувачем, котрий приніс додому мамонта, а Людмила мало не плаче, рахуючи залишки авансу.

– Ні, ну навіщо? – журиться вона черговий раз. – Я пів дня стояла біля плити, готувала. Вдома є тефтелі, овочеве рагу, булочки з корицею, все свіже, прямо з печі. Тепер, коли на столі ікра і авокадо, рагу і тефтелі, звичайно, ніхто не їстиме, все простоїть і відправиться в смітник – викинуті гроші …

Людмила вже сто разів просила так не робити, розмовляла, пояснювала – але два рази на місяць одна і та ж тяганина. Стільки грошей даремно. Звичайно, вони з’їдять і делікатеси – сьогодні, завтра, післязавтра …

Але у Людмили серце не витримує при думці про те, скільки ж витрачено грошей – ось так, не думаючи, за раз! З одного боку, Костя заробляє, має право і витратити один раз. Тим більше не на посиденьки з мужиками, а на продукти для сім’ї, смакоту, яку зазвичай вони не купують. Напевно, треба зрідка собі це дозволяти.

Але з іншого боку – Люді шкода себе. З трьома дітьми, з немовлям у колясці вона під дощем і вітром преться в дальній магазин, щоб купити яйця на три гривні дешевше, розраховує, вигадує, економить те ж світло і воду, годинами стоїть біля плити, примудряючись зварити з одного стегенця обід і вечерю для 4 осіб, зайвий раз собі не купить найнеобхіднішого – а тут раз, і як корова язиком злизала третину авансу.

Люда просто відчуває себе збентежено. Так вона б на ці гроші замість ікри краще б білизну собі купила, врешті-решт! Їй до лікаря нема в чому сходити, роздягнутися соромно. Старшому потрібні кросівки, пральна машинка на ладан дихає, просто необхідною є нова праска, у того ж чоловіка джинси вже протерлися, треба нові купувати, а він про це як ніби не пам’ятає.

Та взагалі, в їхньому бюджеті добрий десяток дірок. Якби чоловік зараз приніс зарплату до копійки, скільки проблем можна було б закрити! Але ні. Зате тепер у холодильнику червона риба, ех! ..

Але і це ще не все. Зарплату і аванс, вірніше, те, що вдається з них донести до будинку, чоловік приносить в сім’ю і повністю віддає Людмилі. А ось гроші за всякі халтурки і підробітки чомусь вважає чисто своїм доходом. З одного боку, знову ж таки, з одного боку і дорікнути Костю нема в чому: з останнього підробітку він купив ролики старшому синові і очищувач повітря в дитячу – річ потрібна, давно про це думали, але не по їхнім грошам, як вважала Людмила.

У них геть праски немає. Вірніше, є, але вже така древня, що її і включати страшно – невідомо, що цей девайс викине … праски так і немає, зате цей безглуздий очищувач завзято блимає індикаторами …

В родині, взагалі-то, перед покупками радитися треба. Тим більше перед великими покупками. І планувати витрати, бажано разом. Ролики для дитини – це, звичайно, добре. Але коли у дитини кросівок немає, є тільки валянки і сандалі, без проміжного варіанту – які можуть бути ролики ??? …

Людмила хотіла б, щоб Костя все гроші приносив і «здавав в казну». У тому числі і від підробітків. Тому що, як не крути – їй, господині, видніше, як витратити гроші правильніше. Що може почекати, а що вже не відкласти. Спонтанні незаплановані покупки – це для багатих. Вони собі такого дозволити не можуть. Строгий облік і планування – те, що їм необхідно.

А планувати витрати Костя не може і не хоче. Якщо є в кишені гроші – він і журнал собі купить, і пообідає в їдальні, мовляв, 50 гривень не гроші все одно. А Людмилу такі вчинки і слова виводять з себе. Бач, мільйонер.

Для Людмили та п’ять гривень – гроші. І нехай на них зараз і булку хліба не купити: непоодинокі випадки, коли на покупку не вистачає саме п’ять гривень, і без них не обійтися …

От і постає дилема: чи має право працюючий чоловік мати свої гроші на обід в кафе і інші власні витрати, коли сім’я весь час на підсосі? Чи повинен віддати все, що має, по-чесному, в тому числі і неврахований дохід, і харчуватися бутербродами з дому? Зрештою, Людмила ж віддає в сім’ю все, що має. Їй і в голову не прийде купити собі журнал або тістечко. Краще дітям взяти кілька зайвих яблук тоді …

Чи має право Людмила в ситуації вимагати і забирати гроші, які чоловік отримав, працюючи ночами? Чи це вже нахабство з її боку – сидячи вдома і не працюючи, роззявляти рота на понаднормові доходи чоловіка, тим більше він і так 80% вкладе в сім’ю? Ну може не так, як хотілося б Людмилі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.