Леся з похмурим виразом обличчя гортала стрічку в телефоні, розглядаючи в соцмережах фото своїх друзів і активно коментуючи їх життя. Сама вона вже 17 років була заміжньою, але щасливим її шлюб назвати було важко. Чоловік перебивався з однієї роботи на іншу, не відмовлявся від оковитої. То й життя з ним було не дуже веселе.

Коли Леся побачила фото Марії, з заздрості аж підстрибнула з дивана. Її сусідка Марія вийшла заміж… І не просто вийшла, а за італійця! Як це їй вдалося? Он жінки роками там працюють і нічого, а цій всього за якихось п’ять років вдалося так вдало пристосуватися…

***

Марія була молодшою за Лесю всього на якихось два роки. Жили дівчата на одній вулиці, дружили з дитинства. Обидві дуже швидко вийшли заміж, народили доньок. Леся завжди вважала, що треба терпіти і тішитися тим, що є. Марія ж завжди прагнула чогось кращого.

Її чоловік був простим робочим на заводі. Грошей багато додому не приносив, бо не вважав, що жити в розкошах це корисно. Марія про розкіш і не мріяла, але ж хоч якісь елементарні речі вони мають дати своїй донечці. Тому, коли в школі, де вона працювала, їй пропонували не ставку, а півтора, охоче погоджувалася. Та й учнів після уроків брала на додаткові оплачувані заняття.

Найгостріше постала проблема у їхніх взаємовідносинах, коли донька сказала, що хоче бути лікарем і поступати в медичний університет. Вона дуже хотіла підтримати донечку, але розуміла, що грошей на це треба багато, адже на державну форму навчання місць мало. А на платну форму грошей їй не вистачить.

Вирішила порадитися з чоловіком, щоб він шукав іншу роботу, але той лише махнув рукою, мовляв, піде до нього на завод працювати, це без проблем. Коли Марія зрозуміла, що чоловік не жартує, почала думати, що робити. Якось на вулиці вона зустріла свою колишню співробітницю. Колись успішна вчителька математики вже три роки працювала в Італії, доглядала стареньких, бо хотіла допомогти дочці купити житло.

При зустрічі жінки розговорилися, Марія відразу вирішила, що це її єдиний вихід. Прийшла додому і все розповіла чоловікові, але той знову її не підтримав.

– Якщо поїдеш, я подам на розлучення, – попередив чоловік.

Але назад Марія не хотіла відступати, її колега дала свій італійський номер телефону, пообіцяла, що зустріне в Римі і допоможе знайти роботу.

І ось Марія вже п’ять років в Італії. Чоловік, як і обіцяв, відразу подав на розлучення. Навіть на початках пішов до іншої. Та, правда, потім його вигнала і в результаті він, нікому не потрібний, пішов жити до своєї мами.

Марія навіть не хоче згадувати, які роботи у неї були з самого початку. Три роки працювала, не покладаючи рук, але таки забезпечила доньці вступ в омріяний університет. До себе не забирала, бо в Італії навчання ще дорожче, до того ж, треба знати мову. Вирішила, що коли донька вивчиться, вирішать далі, що робити.

Два роки тому Марію запросила в гості та сама колега, яка їй допомогла виїхати. Ірина працювала баданте в одного літнього італійця. І саме там Марія познайомилася з сином цього дідуся. Джованні був лікарем, мав 50 років і жодного разу не був одружений. Коли побачив Марію, відразу закохався.

Марія не зразу повірила у щирість малознайомого їй чоловіка. Її лякала і 10-річна різниця у віці, і різниця в соціальних статусах. Хто вона, а хто він? Але Джованні був настирливим і через деякий час Марія переїхала до нього, він допоміг знайти їй легшу роботу. Про одруження вона навіть і не мріяла, але коли влітку на два місяці поїхала додому, а потім повернулася, чоловік зробив їй пропозицію, сказав, що дуже боявся її втратити.

І ось Леся заздрісно роздивляється весільні фотографії свої подруги, зі словами: «Це ж треба, як їй на рівному місці пощастило… А головне – за що? Звичайна сіра миша…». Але рука в цей цей час старанно писала під фото коментар зовсім іншого змісту: «Вітаю, подруго! Ти заслужила це щастя. Бажаю довгих літ щасливого сімейного життя».

В ту ніч Леся не могла заснути, дивилася на свого нетверезого чоловіка і думала, за що ж, все таки, Марії так пощастило…

Джерело