Юрику набридло гратися з Катею вже через кілька місяців. Він просто одного дня повернувся додому і сказав: – Дорогенька, а давай розійдемося. Я тут іншу знайшов. Звільни їй місце. Поплакала та й мусила збиратися. У голові відразу назрів новий план. Колька мав повернутися з армії! Вона термiново написала йому листа з вибаченнями і навіть у кінці намалювала сердечко – чекає, мовляв. Вийшла заміж за нелюба, але таємницю носила з собою.

Ще вчилася у школі, як за Катею став упадати Колька, який жив по сусідству. Він вже у технікумі вчився, серйозний і роботящий хлопець. Хату навіть свою заклав будувати. Коли нема з ким гуляти, то Коля згодиться, а як є – то в момент про нього забувала. За матеріалами Вісник К

Проте на проводи в армію до Колі Катя пішла і навіть сиділа поряд, геть як наречена. Він млiв від щастя, а їй просто цікаво стало – як то хлопців у солдати випроводжають.

– Кать, а ти мені будеш писати? – шепотів. – Будеш чекати?

– Писати буду, чекати – не знаю, – байдуже пересмикнула плечима.

Перший рік вона і справді чемно відповідала на всі листи. Він присилав їй списані дрібним почерком по два-три аркуші, Катя йому – розмашисто і аби до половини сторінки спромоглася. Але хлопець і тому був радий, головне – пише йому!

Листи від дівчини порідшали, коли Катя закінчила школу і надумала вступати в інститут. Мати лиш руками здивовано сплеснула: вчилася її дочка так-сяк, над книжками сидіти не хотіла… Вмовляла подавати документи у якесь училище, щоб потім роботу могла знайти у районі, але де там. Вперлася і край. Ще й кричала, що поїде у місто і стане відомою, а вони усі пошкодують.

Звісно ж, нікуди Катя не поступила. Без підготовки і при такій конкуренції провалилася на першому ж екзамені. Натомість встигла познайомитися із Юрою – хлопець мав своє житло у місті і хотів стати юристом. Красунчик – очей не відвести. Посміхнувся, обiйняв, в очі загадково подивився – Катя й попливла. Вже й додому не верталася – перебралася до Юри. Матері, щоб не дуже сварила, наплела про якісь курси і нову подружку, в якої тепер житиме.

Юрику набридло гратися з Катею вже через кілька місяців. Він просто одного дня повернувся з інституту і сказав:

– Дорогенька, а давай розійдемося. Я тут іншу знайшов. Звільни їй місце.

Поплакала та й мусила збиратися. У голові відразу назрів новий план. Колька мав повернутися з армії! Вона терміново настрочила йому листа з вибаченнями, пожалілася на злу долю і навіть у кінці намалювала сердечко – чекає, мовляв.

З дня на день мав уже прибути, а їй щось недобре робиться. Голова болить, постійно нудить, а втомлювалася так, ніби вона мішки з картоплею тягала, а не в хаті сиділа. Занепокоєна мати погнала її в лікарню.

– О, дівчино, вам не до мене, а в сусідній кабінет треба.

У ті хвилини для Каті вперше світ перевернувся, вона дізналася, що чекає дитину. Боже, що тепер робити? У неї ж були такі плани!

Додому вона поверталася ледь жива. Гарячково шукала виходу. Теpмін, як сказала лікарка, невеликий. Хоч якась добра новина. І тут Каті стрeльнуло: а якщо це дитятко «зробити» Коліним?

Наступного тижня Колю зустрічала вже не та байдужа до нього Катя. О, це була найвідданіша у світі дівчина, яка так довго чекала! І у ліжко його потягнула відразу, і про кохання горлицею курликала. Коля прибалдів і тут таки запропонував заміж. А там і новина поспіла – Катя чекає дитину! Їхній синочок народився, звісно ж, семимісячним. Хоч і важко було удавати чотирикілограмового малюка за недоношеного, але і тут Катя викрутилася!

Жили – не тужили. Недарма ж мама переконувала її придивитися до Колі. Він став добре заробляти, возив їх на море, ні в чому не відмовляв. Через років п’ять став просити у Каті донечку. Вона погоджувалася, але дитинка чомусь так і «не чіплялася». Катя не хотіла більше мати дітей. Тим більше від нелюба. Її усе влаштовувало. Син Іванко ріс, був схожий на неї, ніхто ні про що не здогадувався – краще і не придумаєш.

Таємниця розкрилася випадково і досить банально. Іванкові було вже десять. Лазив на будівництві і впав у яму. В лікарні і вияснилося, що батько не може бути донором для Іванка.

– Дитина усиновлена? – запитала медсестра.

– Мій синочок, мій. А тато… інший, – заплакала Катя і, глипнувши на Колю, ледве із себе вичавила: – Вибач, так вийшло…

Вже думала, що на шлюбі можна ставити хрест. Бо Коля після цих слів обхопив голову руками і пішов геть. Але поки вона ридала, заливаючись слізьми, він раптово повернувся і став її тормосити:

– Де живе батько Іванка? Де його шукати?

– Колюню, він мене кинув, я з ним жодного разу після того не бачилася. Клянуся тобі! Що ти від нього хочеш? – чесно кажучи, Катя злякалася, що він хоче влаштовувати розбірки…

– Моєму сину потрібен донор! Де його шукати? Адресу пам’ятаєш?

Він таки його знайшов. Припер у лікарню шокованого Юру. Той ледве пригадав Катю, не кажучи вже про його здивування від новини, що має сина «на стороні». Щоправда, чоловік перелякано попросив не говорити дружині. Мовляв, вона у нього дама серйозна, тож не хоче мати проблем.

– Шановний, нам від вас нічого не треба. Врятуйте лише мого сина… – відповів Коля.

Іванко, слава Богу, вилiкувався. А Катя після тих подій ніби вперше побачила свого чоловіка. Закохалася. Переосмислила своє життя. Намагалася потім наpoдити своєму Колі рідну дитину, але aбopти далися взнаки… Чекають зараз онуків.

Юлія САВІНА

Фото ілюстративне, з вільних джерел.