Потім доля звела Марину з Іваном. Перспективний бізнесмен був веселий і завзятий. Мав велику квартиру, нову іномарку, а ще колишню дружину та двоє дітей. Останнє особливо не хвилювало Марину. Любовний роман тривав не довго. Цілковитою несподіванкою для неї став дзвінок Івана: мовляв, більше не чекайте, бо я повертаюся до сім’ї. Молода жінка, тоді була вимучена горем. Її надії просто розтоптали, через неї переступили, а вона щиро довіряла цій людині.

Золотий ланцюжок, мов морська медуза, вислизнув із рук і упав на м’який килим. «Боже, та що це зі мною?!» – вголос вигукнула Марина. Повільно підняла ланцюжок і кілька хвилин мовчки дивилася в дзеркало. Звідти на неї споглядала струнка молода жінка з ледь помітною сивиною в густому чорному волоссі. А в очах, двох блакитних озерцях, виднілися втома і байдужість. За матеріалами

Їй лише 35. Чи «вже 35»? Як правильно казати? І як вимірювати прожиті роки і завдані долею рани?

…Марина росла дівчиною романтичною. З дитинства захоплювалася сміливістю і мужністю героїв Жюль Верна та Олександра Гріна. З юності знала напам’ять вірші Анни Ахматової та Белли Ахмадуліної. У музиці перевагу завжди віддавала класиці. Вірила в порядність і чесність, мріяла про чисте і вірне кохання.

ВАЛЕНТИН

І воно прийшло несподівано. Валентин разом з Мариною закінчував десятирічку. Вона навіть сьогодні пам’ятає той вівторок і той урок алгебри, коли скоріше відчула, ніж помітила захоплений погляд юнака. І одразу зрозуміла, що збентежив він її не на жарт. З того дня їхні стосунки стали значно більшими, ніж шкільна дружба. Разом готувалися до випускних іспитів, разом вечорами гуляли містом і мріяли, мріяли…

Школу закінчили успішно і обоє склали екзамени до одного інституту. Вона – на філологічний факультет, він – на фізико-математичний. А в жовтні одружилися. Одразу після зимової сесії Марина відчула, що чекає дитину. Але Валентин, дізнавшись про майбутнє поповнення в родині, категорично заявив: «Пробач, ми повинні розлучитися. Зрозумій, мені треба думати про навчання, а не про пелюшки та повзунки».

Марина довго не могла отямитися від цих слів. «Ні, це все сон! Мій Валентин, який клявся у вірному коханні, не міг так вчинити. Він одумається і обов’язково повернеться», – твердила вона, втупившись поглядом у зачинені двері. Але чоловік не повертався. Мама вмовляла Марину не народжувати, але та не погодилася.

Коли на світ з’явився Максимко, довелося взяти академвідпустку. Та вже наступного року жінка водила сина в дитсадок, а сама бігала на лекції.

СЕРГІЙ

З роками рана від розлучення загоїлася. Марина вже закінчувала інститут, почала вчителювати. У школі вона й познайомилася з Сергієм, який другий рік викладав там англійську мову. Ерудований, інтелігентний Сергій подобався багатьом, але його приваблювала Марина.

Їх сімейне життя тривало два роки. На наpoдження внучки приїхали Сергієві батьки. І лише тоді дізналися, що їхній єдиний син – красень і розумник – одружився з розлученою жінкою, ще й з дитиною! З’ясувалося, в листах син про це не згадував. І радість від появи рідної внучки Оксанки в їхніх очах згасла. Батьки, а особливо мати, зробили все, щоб Сергій дуже скоро залишив сім’ю. Після розлучення з Мариною він звільнився з роботи і переїхав до іншого міста.

Так у двадцять п’ять років жінка залишилася в однокімнатній квартирі одна з двома дітьми. Увечері вчила уроки з Максимком, який пішов у перший клас, вночі «чергувала» біля ліжка Оксанки: дівчинка часто хворіла. Вранці збирала хлопчика до школи, вдень – прала, прасувала, прибирала і готувала обіди. Добре, що батьки жили поряд і допомагали. Та й колишні чоловіки зрідка надсилали грошові перекази.

ІВАН

З Іваном доля звела Марину, коли Максимко ходив уже до п’ятого класу. Перспективний бізнесмен був веселий і завзятий. Мав велику квартиру, нову іномарку, а ще… колишню дружину та двоє дітей. Останнє особливо не хвилювало Марину. «Адже я також була колись заміжня і дітей маю. Та хто помилок не робив?!» – заспокоювала вона себе.

Іван завжди приходив з подарунками і для неї, і для дітей. Сину та доньці він також подобався: не знавши батьківської уваги й любові, вони швидко звикли до нього. «Нарешті я спізнала справжнє жіноче щастя, нарешті я – кохана і жaдана», – з такими думками Марина просиналася вранці й засинала ввечері.

Цілковитою несподіванкою для неї став дзвінок Івана: мовляв, більше не чекайте, бо я повертаюся до сім’ї.
І знову самотність… Марина пильно вдивляється в дзеркало, щоб знайти там риси тієї молоденької, наївної сімнадцятирічної дівчини, яка вірила в справжнє кохання і вірність. Чому ж тепер їх там уже нема?

Галина ШЕВЧЕНКО

Фото ілюстративне, з вільних джерел.