Моєму чоловікові бабуся залишила невеликий старий будиночок в селі, недалеко від міста. Сама будова цінності не мала, а ось землі було багато. Поруч із селом кілька років тому побудували об’їзну дорогу, і поселення активно почало розростатися: новобудови росли, як гриби, садочок, школа, магазини, з’явилася нормальна інфраструктура.

От і ми і вирішили туди переїхати – старий будинок знести і новий побудувати. Завдяки новій дорозі, їхати до міста всього 20 хвилин на машині, зате свіже повітря і озера поряд. Продали нашу однокімнатну квартиру, додали деякі накопичені кошти, і взялися за будівництво. Щось своїми руками робили, з чимось друзі допомогли. І без найму спеціально навчених людей не обійшлося.

Будівництво проїло величезні діри в нашому бюджеті, ми ще багато кому винні, зате живемо в своєму будинку і без кредитів. Переїхали ми минулої весни. У дітей з’явилися власні кімнати, і себе ми не обділили – після життя вчотирьох в одній кімнаті, ми були дуже щасливі.

У чоловіка є ще брат. Йому бабуся залишила свою однокімнатну квартиру. Начебто, все по-чесному поділила, всі були задоволені. Особливо раділа мати чоловіка: адже квартирка дісталася її коханому молодшому синові. Недовго свекруха раділа – як тільки брату чоловіка виповнилося 18, квартиру він продав, купив машину і інше прогуляв. Зараз брат чоловіка одружений і з родиною живе у свекрухи.

На новосілля родичі чоловіка напросилися всім сімейством. Свято було зіпсовано, навіть не розпочавшись. Ми накрили стіл в саду, вірніше – в майбутньому саду, ділянку ще слід було привести в порядок, але деякі посадки залишилися.

На новосілля приїхали мої батьки і друзі, які допомагали з будівництвом. Свекруха з кислою міною критикувала все: їй не подобалося абсолютно нічого, починаючи від планування, закінчуючи кольором штор. Її зауваження я давно навчилася пропускати повз вуха.

Давним-давно для себе я зробила висновок: якщо вона щось критикує, значить все чудово. Її друга невістка не відставала від нашої свекрухи в лихослів’ї. Племінники, із заздрістю оцінили дитячі кімнати, почали питати у батьків: – А коли у нас свої кімнати будуть? Ми теж хочемо.

Свекруха, яка встигла добряче набратися, відповіла:

– Ви дядькові з тіткою спасибі скажіть, це вони вас зі спадщиною обділили. Собі он який будинок збудували за бабусині гроші, а вашому татові нічого не дісталося.

Брат чоловіка повністю підтримав свою матір:– Дійсно – нечесно виходить. У вас – великий будинок, а у мене була однокімнатна квартира. Треба б переділити спадок, як думаєш, брат?

Бачите, як виходить: коли вартість будиночка була приблизно третина від вартості квартири – їх все влаштовувало, ніякої несправедливості не було. А варто було нам побудувати будинок, тим самим примноживши вартість спадщини в кілька разів: треба ділити по-новому, по-чесному.

Не треба випускати з виду той факт, що зараз квартира, що дісталася братові, теж коштувала б набагато більше. А то, що хлопчикові хотілося красиво погуляти в молодості – ми в цьому не винні.

Мій чоловік відповів братові на всі його закиди дуже суворо:

– Я не буду про це навіть розмовляти. Ми з дружиною і дітьми тулилися в одній кімнаті, збирали на житло. Побудували будинок практично своїми руками. Чому ми повинні зараз щось з кимось ділити? – запитав чоловік у матері.

– Тому що так буде справедливо! – сказала свекруха, схопившись з-за столу. – Шикує, он – м’яса відро ціле, а ми з копійки на копійку перебиваємося, в квартирі дихати нічим від натовпу народу. Значить, буде так: ти з сім’єю переїздиш в мою квартиру, а ми всі сюди. І будинок на мене перепишеш, щоб дружина твоя нас не вигнала.

Мої батьки були ошелешені цією розмовою, але вони розсудливо вирішили не втручатися в сімейні розборки чоловіка. Тоді я вирішила взяти ситуацію в свої руки:

– Добре. Тільки для початку, якщо вже Ви нам свою квартиру віддаєте, то Ви напишіть дарчу. Про будинок в Вашу власність – Ви сказати не забули, а про Вашу квартиру натомість – забули, чи не так?

Любий, скажи мамі «спасибі» за такий щедрий подарунок – не кожен день знаходиться людина, готова просто так подарувати 3-кімнатну квартиру.

– Як вам квартиру подарувати? Мамо, ти що? Ні-ні, ніяких дарувань! Це – наша квартира! – почав обурюватися брат чоловіка під підтакування своєї дружини.

– Ну, тоді як хочете, – сказала я.

Брат чоловіка швиденько почав збиратися додому, слідом за ним почала збиратися і свекруха.

Вранці наступного дня пролунав дзвінок телефону – телефонувала свекруха, якій не дає спокою наш будинок. Вночі вона все обдумала, і вирішила, що хоче жити в нашому будинку.

Я, звичайно, проти, чоловік теж. Але мама чоловіка дуже наполеглива – телефонує нам щодня і псує настрій, вимагаючи від нас переїзду.

Фото ілюстративне – Lenta.

Джерело