Я кілька років зустрічалася з хлопцем. Рік, як почали жити разом. І начебто було все добре. На початку.

А потім прийшла вона – буденність. Я приходила додому з роботи, а він сидів за комп’ютером. Працював на дому віддалено, графік був досить вільний і половину дня Марк просто грав в танки.

Повертаючись додому, я потрапляла на справжнісіньке звалище. Брудні тарілки, шкірки від сосисок на столі. І Марк, який грає в комп’ютер.

Я мила посуд, прибирала на кухні, мила підлогу. У туалеті було накурено, недопалки валялися в унітазі. З дитинства не любила курців і чорт мене смикнув закохатися в Марка.

З кожним днем ​​я все більше втомлювалася від такого життя. На мої зауваження «коханий» не реагував. Потім почав психувати, що я вже дістала його пиляти. І ніяк не міг зрозуміти, що мені потрібна допомога. Ну хоча б не смітити і підтримувати порядок.

Кожен день, коли приходив час йти додому, на мене просто нападало зневіру.

Був кінець вересня, коли я вирішила ввечері прогулятися до будинку пішки. Йти треба було близько п’яти зупинок, але неподалік був парк.

Вийшовши з роботи, не поспішаючи пішла по доріжці. На вулиці вже темніло, важкі сині хмари обіцяли швидкий дощ. Пахло вологим і осіннім листям. У навушниках грала улюблена музика.

По дорозі я зайшла в кафетерій і взяла кави з собою.

Такого спокоб давно не відчувала. Спочатку шлях повинен був зайняти всього півгодини, але було так добре, що я пішла далі і, в підсумку, прогуляла майже півтори години.

На вулиці повністю стемніло. Увійшовши в квартиру, знову побачила звичну картину.

– Що-то ти пізно, я голодний, приготуй що-небудь. – сказав Марк через плече, дивлячись в монітор. Навіть голови не повернув.

– У холодильнику є їжа, йди розігрій собі, я в душ, – коротко відповіла і пішла у ванну.

У цей день мені не хотілося прибирати і готувати.

Марк нічого не сказав. Просто мовчки поглядав весь вечір на мене. Але на наступний день я знову пішла гуляти після роботи. Це стало для мене традицією, кожен день винаходячи новий маршрут.

Так пройшов місяць. Я знову ожила. Не вбивала себе домашньою роботою. Стала стежити за собою.

В середині жовтня випав перший сніг. Мокрий, він тут же танув, лягаючи величезними білими пластівцями.

В той день я була в новому пальто. Стояла біля світлофора, як раптом повертає машина і потрапила колесом в яму. Смачна хвиля з бризок талого снігу з брудом облила мене по пояс.

Машина тут же зупинилася за поворотом і звідти вискочив чоловік. Високий, добре одягнений, років на п’ять всього старше мене.

– Дівчинко, ви як? – підбіг він до мене, оглядаючи забрудненепальто. Я лише сумно посміхалася.

Чоловік представився Ігорем. Він посадив мене в машину, довіз до найближчого ТЦ. Там забрав моє пальто, віддав в хімчистку і ми пили каву. Так легко з ним було говорити. Я дізналася, що він працює неподалік від мого офісу. По ньому було видно, як він акуратний.

Коли пальто було повернуто, Ігор відвіз мене додому. Він попросив мій номер, щоб дізнатися чи не захворію. І я продиктувала.

Увійшовши додому, побачила знову байдужого Марка. Співаючи, зварила кави і довго сиділа біля вікна. Вранці, поки Марк спав, зібрала речі, написала записку і поїхала до мами.

Через два дня подзвонив Ігор. З того часу пройшло шість років, а ми кожен день живемо як в перший, в любові, в згоді і чистоті.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело