Моїй свекрусі зараз 73 роки і вона занедужала. Особливо їй стало недобре, коли не стало її доньки – сестри мого чоловіка. От би опора для мами була б, але вона пішла раніше матері. Чесно кажучи, я завжди свою свекруху не те щоб любила, але, у всякому разі, поважала – гідна жінка, тільки ось стало їй таки недобре на старості років.

До недавнього часу вона якось могла обійти себе сама, поки їй не стало зовсім недобре. Фахівці сказали – ходити вона, можливо, і буде, але з великими труднощами. Довгий час свекруха лежала в стаціонарі, але не будуть її ж там вічність тримати, сказали, що пора виписувати і забирати маму. Для мене, звичайно ж, це було чимось дуже неприємним – життя змінюється. З проживанням проблем немає, у нас трикімнатна квартира, дочка недавно вийшла заміж, вона з нами не живе. Помістили маму мого чоловіка в одну з кімнат.

Я працюю, до пенсії ще дуже далеко. Що робити, щоб зі свекрухою хтось перебував? Знайшли одну доглядальницю – вона не впоралася, мама дуже важка по вазі, щоб її перевертати сили потрібні. Друга була недосвідчена або їй було все лінь робити, в загальному – довелося і її звільнити, так як догляду ніякого не було, хоч і платили побільше, ніж середня ціна по місту за доглядальниць. Третя взагалі виявилася нехорошою людиною, стали пропадати речі і ми зрозуміли, що це вона їх брала.

Якось я одного разу запропонувала чоловікові маму віддати в пансіонат, чоловік категорично проти, хоч я йому показувала – як там буде мамі добре: чисті палати, медичний догляд та інші блага. Ні – і все, у нього мовляв, він буде дуже хвилюватися за свою маму, казав, що чув не дуже добрі відгуки про подібні заклади, і йому не довести, що це рідкісні випадки, а в нашому пансіонаті можна контролювати роботу обслуговуючого персоналу хоч кожен день. Все одно, чоловік не хоче нікуди віддавати маму. Питання – ну що тоді робити? Зараз до нас ходить вдень сусідка за плату, але вона скоро переїжджає, і що тоді?

Чоловік запропонував: «Ну що нам на доглядальниць гроші витрачати, давай ти підеш з роботи і будеш доглядати за мамою? Все одно ти майже що ті ж самі гроші отримуєш, що і доглядальниця, а так – я нормально заробляю, ще й мамину квартиру здаємо – гроші є!» Ой ні! Не готова я з ранку до вечора міняти підгузки і сидіти вдома. Моя робота – це все: я її люблю, ходжу з великим задоволенням, зустрічаюся з цікавими людьми, спілкуюся. Я адміністратор в готелі, хоч і невеликому, але я вже 17 років там працюю, невже все це коту під хвіст?

Я ніколи зі своїм чоловіком не сварилася, з’ясовували стосунки майже пошепки, а зараз доходить до серйозних суперечок. Свекруха все це чує, хоч і мало що розуміє, але починає плакати, потім сумує довго. І шкода її, і сил немає – я не можу на собі хрест поставити. Чоловікові, звичайно, таку справу не доручити: маму треба мити і інше. Сподіваюся на якесь диво, що свекруха встане, почне ходити, обслуговувати себе, але в душі прекрасно розумію, що це не так, не буде цього, вже напевно, ніколи.

На роботі мене замінять, назад уже навряд чи візьмуть, якщо я стану знову вільна, а значить, я буду позбавлена ​​всього, що мене досі радує. Пояснюю це чоловікові, а він свариться лише, навіть каже, що подасть на розлучення, я, звичайно ж, не хочу розлучатися. І, тим більше – що він цим докаже: знайде іншу дружину-доглядальницю? Розумію, що просто він не серйозно це говорить, але звучить це правдоподібно – мабуть, він теж втомився від цього. Час минає: через місяць сусідка їде, треба щось вирішувати. Що мені робити, як бути далі?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

Джерело