Ювілей Вероніки.  У мого чоловіка багато друзів і приятелів – зі школи, з коледжу, з роботи. З усіма він в тій чи іншій мірі підтримує відносини, вони частенько телефонують, допомагають один одному, зустрічаються. За матеріалами

Місяця півтора тому дружина одного з його хороших приятелів запросила нас на свій ювілей – 30 років.

Торжество заплановано на середину лютого, точніше на 14-е число, якраз в день всіх закоханих. Отримавши запрошення, ми забронювали в сімейному бюджеті кошти на подарунок для Вероніки, і заспокоїлися.

Через кілька тижнів чоловікові зателефонував той самий приятель: «Ми з Нікою посварилися, тепер вона відмовляється запрошувати вас. Вона образилася, що ми вчора з тобою у Колі весь вечір просиділи, а її, бачте, з собою не покликали. Каже, чому ти зі своїми друзями мене ігноруєш, а я після такого ставлення повинна їх на свій день народження кликати?»

Чоловік спантеличено: «Так там же інших жінок не було. Я свою теж не кликав, і що тепер?»

Друг: «Ніка не слухає. Каже, я занадто часто з вами тусуюсь, а її вдома залишаю. Те, що там чисто чоловіча компанія – її не хвилює. Вона ніби як хотіла мені приємне зробити, запросивши вас на свій день народження, а тепер – мені на зло все робить.»

Чоловік: «Оце у вас заморочки … Ну добре, ні так ні, нам не принципово …»

Увечері прийшло смс від самої Вероніки: «Друзі, вибачте, свято скасовується, з’явилися непередбачені обставини. Іншим разом посидимо.»

Ми знизали плечима: «Нам легше, на подарунок не потрібно витрачатися.»

Пройшов тиждень. Вероніка знову написала моєму чоловікові повідомлення: «Справи налагодилися, все в силі, чекаємо вас 14-го»

Ми посміялися: «Напевно, помирилися, тому ми знову в справі.»

Через приблизно 1,5 тижні чоловік, повернувшись з роботи, з порога заявив: «Ти ні за що не повіриш, хто мені сьогодні написав!» А мене наче хтось за язик смикнув: «По-любому, Вероніка!» Чоловік з здивованим сміхом: «А як ти здогадалася?»

Коротше, нас знову поставили перед фактом, що «зарезервовану дату в кафе перекупили інші клієнти, а знайти нове місце на це число ніяк не виходить. Вибачте, друзі, швидше за все, доведеться все скасувати.»

Судячи з коментаря одного, з яким чоловік поговорив ввечері, Вероніка всерйоз спантеличилася бюджетом заходу. Вона хотіла обійтися власними силами і трохи не розрахувала – грошей не вистачало, а зичити вона ні в кого не хотіла.

Після недовгих роздумів вона вирішила скоротити кількість запрошених, і в першу чергу під «санкції» потрапили такі гості, як ми – не надто важливі й дорогі її серцю.

«Слухай, тобі не здається дивною ця ситуація?» – запитала я у чоловіка.

«Ну не знаю, але у мене все менше бажання бути присутнім на цьому святі життя, навіть якщо ми знову отримаємо від люб’язної Вероніки запрошення!»

Як у воду дивилася. Ще через тиждень-півтора, буквально на днях, чоловікові прийшло чергове повідомлення про те, що «ми все узгодили, кафешку відвоювали, свято відбудеться, чекаємо вас!»

Вчора, все обміркувавши, ми остаточно вирішили відмовитися від честі бути присутнім на ювілеї Вероніки, тільки хочемо ще тиждень почекати – може, вона сама вирішить нас ввічливо «відшити», і нам не доведеться шукати вагомий привід для відмови.

Нам неприємний той факт, що нас порахували «зайвими і маловажливими» гостями. Загалом – суцільне розчарування …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.