Чоловік подруги став коханим.

Моя бабуся, Ганна, дружила все життя, з раннього дитинства з однією подругою, Вірою. Їх дружба була дуже міцною і вірною. Були часи, коли вони практично не спілкувалися, бо жили в різних містах. Але потім, все-таки життя їх знову звело в одному місці. У кожної своя сім’я і діти. За матеріалами

Коли моя бабуся, повернулася знову в рідні краї, то її подруга, вже жила тут кілька років. Вона приїхала  своїх батьків, та так і залишилася. А моя бабуся, повернулася розлученою, з дочкою на руках. Так вийшло, що з чоловіком вони розійшлися. Її подруга, була дуже рада, побачити її знову. Коли вона дізналася, що бабуся повернулася, відразу запросила її до себе в гості. Їй дуже хотілося познайомити її зі своєю родиною, чоловіком і дітьми, та й самій хотілося дізнатися, як у подруги склалося життя.

Бабуся прийшла до неї в гості. Як вона потім мені розповідала, її відразу вразив подружки чоловік. Він був високий, красивий з вольовим підборіддям. Але бабуся звичайно ж не подала виду. Вони прекрасно посиділи в той вечір, позгадувати молодість і шкільні роки. Продовжували дружити. Чоловік подруги іноді приходив і допомагав робити чоловічу роботу по дому, бабуся, так себе і не видавала, що він їй сподобався. Адже це був чоловік її кращої подруги, яка допомагала їй більше, ніж могла.

А потім, сталося так, що її улюблена подруга Вірочка, дуже серйозно захворіла. Лікарі довго намагалися їй допомогти, але все безуспішно, хвороба була дуже підступною. Моя бабуся, до останніх днів, намагалася хоч якось полегшити її страждання, постійно приходила до неї в лікарню. Вона допомагала і її дітям, і чоловікові.

А за день до своєї кончини, Віра звернулася до неї з проханням: «Подруго моя дорога. Я знаю, що мені вже залишилося не довго. Прошу тебе про одне, щоб ти не залишила моїх дітей і чоловіка. Він звичайно ж вирішить одружитися, молодий ще, якщо зможеш, то будь йому дружиною. Мені так буде спокійніше.»

Бабуся здивувалася від такої розмови. Спробувала заспокоїти Віру, але пообіцяла тільки одне, що за дітьми завжди догляне. Віри не стало на наступний день. Бабуся, як і обіцяла, доглядала за дітьми. А коли пройшов рік, після кончини Віри, її чоловік Федір, зізнався їй, що любить. І любить дуже давно, з тієї хвилини, як тільки побачив, коли бабуся повернулася і перший раз прийшла до них увечері посидіти. Але розповісти про свої почуття, він не наважувався. Ось тихо і мовчки любив стільки років. Жив із дружиною і бачив кохану поруч, а відкритися не міг.

Та й бабуся, так само, не лізла в чужу сім’ю, тим більше, сім’ю подруги. Вона дуже порядна людина була. В той момент, моїй бабусі, було тільки сорок два роки, а йому сорок п’ять. Вони одружилися і у них, з’явилася моя мама. Діти Віри, поставилися до цієї події, цілком нормально. Вони прийняли бабусю і все життя ставилися до неї дуже добре.

Пізніше, їхні діти, називали її бабусею і вона ніколи не робила різниці, ні між дітьми, ні тим більше, між онуками. Дідусь, до самого кінця, обожнював бабусю. І не стало його на сороковий день. Не зміг він без неї. Ось так ось, жили люди і мовчали про свою любов, тільки щоб не зробити боляче, іншій людині.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.