– Ні, я, напевно, ніколи такого не зрозумію, ніколи в житті! – розповідає 50-річна Олена Петрівна. – Просто в голові не вкладається: у батьків Івана є дві хороші квартири. Дві! У трикімнатній вони живуть удвох, а іншу, двокімнатну, здають. А їх єдиний син платить кредит і живе у тещі в двокімнатній квартирі з дружиною та маленькою дитиною. Ну хіба це нормально взагалі? Невже у батьків геть совісті немає зовсім.

26-річний Іван став зятем Олені Петрівні порівняно зовсім недавно – близько року тому. Весілля молодята грали трохи похапцем, адже молода вже була на п’ятому місяці. До цього молоді десь рік зустрічалися, але жив кожен у своїх батьків.

– Дочка давно вирішила, що разом жити до весілля не буде ні з ким, – розповідає Олена Петрівна. – Ніяких таких відносин вона не хотіла. Ну і правильно, я вважаю! Дівчина повинна себе поважати перш за все.

Весь рік, поки зустрічалися, Іван з Поліною проводили разом досить багато часу. Гуляли, ходили в кіно, театр, в гості, вибиралися до Івана на дачу, пару раз з’їздили разом відпочити. Але по приїзду розходилися по домівках. Іван проводжав Поліну додому, де вона жила з матір’ю в невеликій двокімнатній квартирі в панельному будинку, а сам їхав до своїх батьків.

Треба сказати, батьки Івана – люди таки досить заможні, в житті влаштовані досить непогано в житті. Папа юрист у великій компанії, мама – бухгалтер. Заробляють вони дуже добре, їздять кожен у своєму автомобілі, крім великої трикімнатної квартири, в якій живуть, мають другу, поменше, яку мати Івана отримала в спадок і здає в оренду за досить хорошу плату за місяць. Крім того, у них дача, і не якась там маленька хатинка в далекому селі, а добротний будинок з усіма зручностями, в якому при бажанні можна жити цілий рік.

– Зрозуміло, я про їх і майно спеціально довідки не наводила, – пояснює Олена Петрівна. – Це з’ясувалося поступово, за той рік, що моя Полінка зустрічалася з Іваном. Вона ж ходила до них у гості, на дачу їздила, ну ось, розповідала, де була, що бачила. Матеріальний стан особливо не приховаєш, я зрозуміла, що люди там небідні. І яке ж було моє здивування, коли Поля якось мимохіть сказала мені – Іван, мовляв, збирає гроші, планує брати житло в кредит. Я, чесно кажучи, думала, що вона щось не зрозуміла. Навіщо йому кредит? Скільки я знаю людей, які взяли житло в кредит, то вони багато років сидять на одному хлібі та воді, адже з боргами важко впоратися спокійно. Їм не позаздриш, але у багатьох з них іншого виходу просто немає. А у батьків Івана нерухомості повно! Невже з сином не поділяться?

Олена Петрівна, звичайно знала, що наміри у Івана з приводу Поліни найсерйозніші. Однак з одруженням вони не поспішали. Іван, виявляється, дійсно збирав гроші, щоб взяти кредит після весілля. Квартири батьків брати в розрахунок не хотів – заробимо, мовляв, своє самі. Батьківське нам не потрібно.

Однак плани довелося коригувати на ходу, все виявилося не так зовсім, як планувалося. Іван з Поліною подали заяву, зареєструвалися. Звичайно, відразу постало питання – де жити молодим.

– Запитую у Поліни – що ви вирішили з житлом? – розповідає Олена Петрівна. – Вона мовчить, дивиться на Івана. А він каже – кімнату шукаю, мовляв, в оренду! Порадився тут із знаючими людьми і вирішив брати в кредит квартиру, що будується на старті продажів. Накопичені гроші вкладемо, мовляв, і будемо виплачувати потихеньку. Проблема, звичайно, в тому, що в цій квартирі поки ще жити не можна, ключі тільки через пару років отримаємо, за найоптимістичнішими прогнозами. А потім ще ремонт потрібно буде робити, меблі купувати.

Після цієї розмови Олена Петрівна зважувала всі за та проти, рахувала з ручкою в руці – ну нереально це все, як не крути, а кредит її дітям такий зовсім не осилити. Оренда, кредит, дружина в декреті, маленька дитина, а тут ще збирати треба на ремонт і найнеобхіднішу обстановку в будинок. Це при тому, що зарплата у Івана в його молодому віці, м’яко кажучи, невелика. Молоді, звичайно, настроєні оптимістично, але жити в такому режимі, який вони собі запланували, не пару-трійку місяців, а кілька років, дуже складно, якщо взагалі можливо.

– Безгрішшя, невлаштованість, маленька дитина – не одна сім’я на цьому втратила надії та багато років – зітхає Олена Петрівна. – Набралась я нахабства, подзвонила своїй свасі ввечері. Кажу, Людмило Дмитрівно, а ви з чоловіком не хочете дітям нашим допомогти? Вони малюка чекають. Хоча б на час декрету пустите їх, говорю, до себе. Ну або оренду нормальної квартири оплатіть. Ви бачили, які варіанти вони дивляться? Не можна в такі умови наших дітей з малим немовлям пустити.

– Зрозуміло. А вона що?

– А сваха моя встала стіною! Ні, каже, на нас не сподівайтеся взагалі. Сина ми виростили, він доросла людина вже, он, навіть одружитися зібрався. Дорослі люди вирішують свої проблеми самі. Ми будемо жити для себе! Загалом, подивилася я на все це і кажу Іванові – знаєш що, кімнату зняти ти завжди встигнеш, не поспішай. Давайте поживіть у мене хоч якийсь час. Тут хоч чисто в квартирі, а у вас малюк буде. Грошей заощадите, краще зараз на ремонт їх відкласти.

Поліна з Іваном порадилися і погодилися з матір’ю. Після весілля в’їхали в кімнату Поліни до матері. Живуть, треба сказати, непогано, хоча тісно їм там усім разом, звичайно. Свого часу у молодих народилася дівчинка, зараз їй вже більше пів року. Олена Петрівна повністю залучена в турботи про внучку. Забирає її вранці в свою кімнату, щоб молоді поспали, встає вночі, ходить з коляскою. По дому робить все, Поліна займається тільки з дитиною. Загалом, надає колосальну допомогу. Іван багато часу проводить на роботі, набрав підробітків, так що без мами під боком Поліні довелося б складно.

І все йде непогано, проблема тільки в тому, що батьки Івана хотіли б бачити дитину. Дзвонять, напрошуються в гості. Дівчинці вже восьмий місяць, а вони бачили її тільки в день виписки і на фотографіях, які їм час від часу відправляє син.

– А я проти цих оглядин! – заявляє Олена Петрівна. – Так доньці і сказала – тут не цирк і не театр. Навіщо їм потрібно бачити дитину? Допомагати не хочуть, Іванові так відразу і сказали – ти тепер дорослий, живи сам. Ну сам, так сам! Нічого тоді і приходити в гості, я вважаю. Відправили їм фото, і вистачить! Скажи, ми живемо в маминій квартирі, вона не хоче у себе бачити ніяких гостей!

– Так вони можуть до себе запросити, напевно?

– Коли їм жити було ніде, щось не запросили до себе, а тепер – так, зазивають усіма силами. Але ми з Поліною вважаємо, що тепер родичатися взагалі нічого з ними, рідні люди так не чинять. Про яку любов до онуки можна говорити на місці свахи, яка все тягне тільки під себе?

Поліна, під впливом матері, не запрошує свекруху поглянути на внучку. Спочатку відмовлялася тим, що дитина маленька, потім були обмеження і всі сиділи в дома, потім літо, потім друга хвиля.

А можливо, мати Поліни права: не хочуть допомагати, годі й в гості запрошувати таку бабусю з дідом? У важку хвилину вони відвернулися від своїх дітей, хотіли жити лише для себе.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

Джерело