Моя свекруха не злюбила мене з першого погляду. Коли ми ще тільки зустрічалися з майбутнім чоловіком, вона вже тоді, активно шукала мені заміну. Приводила додому дівчат з роботи, поїла їх чаєм, розхвалювала сина, була з ними добра, весела і ласкава. Але це, і багато іншого, набагато гірше, я дізналася набагато пізніше.

Якимось внутрішнім, жіночим чуттям вона зрозуміла, що у нього все дуже серйозно. Мені здається, не важливо з ким би він був, головне, що б не зі мною. Вона ніколи не сприймала мене. Налаштувала проти мене всіх їхніх родичів. Вдома у нього я не була жодного разу.

Коли він повідомив мамі, що зробив мені пропозицію, і ми подаємо заяву в РАЦС, вона сховала його паспорт. Весілля ледь не зірвалося, але практично в останній день чоловік забрав у мами свій паспорт.

Своє весілля я навіть згадувати не хочу, проходячи повз мене, його мама шипіла різні образи. Потім свекруха вирішила розказати моїй мамі, що ні її, ні мене вона не поважає, бо яблуко від яблуньки далеко не відкочується. Це було дуже неприємно. Мама мовчала. Не хотіла псувати нам свято.

Після весілля свекруха писала моїй мамі різні неприємні повідомлення. Мама нам не розповідала, вона бачила, що нам і так важко, не хотіла нас засмучувати.

Я зрозуміла, що чекаю дитину, коли ще йшла підготовка до весілля. Свекруха твердила, що дитина не від її сина. Що треба почекати, подивитися на кого схожа, а потім вже одружуватися. Але чоловік був впевнений в мені, тому маму не слухав.

Жили ми окремо. Вона приходила до мене, коли чоловік був на роботі, і влаштовувала сцени на весь під’їзд. Чоловік заступався за мене і часто ставив маму на місце міцним слівцем. Природно, винуватою в тому, що син так розмовляє з матір’ю, залишилася я.

Коли народилася наша дочка, в лікарню, подивитися на неї, прийшла тільки його бабуся. Вона була дуже зворушена, ми відразу знайшли спільну мову, пішли на зустріч один одному. Бабуся дуже полюбила і прив’язалася до внучки. Надалі вона подарувала нам з чоловіком і донькою квартиру. Цей її вчинок ще більше розізлив свекруху. Вона сказала, що я змусила бабусю віддати нам квартиру.

Але коли я, на прохання бабусі приводила доньку поняньчити, тут же прибігала сестра чоловіка, і звинувачувала нас, що бабуся стара, немічна, а нам, таким безсовісним, тільки б сплавити дитину хоч кому-небудь.

Зі свекрухою ми не спілкуємося ні я, ні дочка, ні чоловік. Я взагалі не розумію цю жінку – невже їй не хочеться обійняти внучку, прийти в гості до сина, поспілкуватися. Скільки це ще буде тривати? Ми ж уже довели, що наші стосунки базуються на любові, то ж навіщо і далі продовжувати так себе поводити?

Я готова їй все пробачити, і заради чоловіка і доньки помиритися з нею, але як це зробити, я не знаю.

Джерело