– Найголовніше, що Дмитрові мої батьки не говорять ні слова докору. Взагалі, – розповідає 34-річна Олеся. – Вчора приїхали в гості, тато сміється, жартує з моїм чоловіком, руку йому тисне, мама дістає з сумки делікатеси: сир, сосиски, масло, цукерки, викладає на стіл.

– Делікатеси? Це сосиски у вас?

– Ага, для нас останнім часом і сосиски – делікатес, уявляєш, дожили. Дмитро мій пів року вже без роботи сидить, розраховуємо лише на допомогу чиюсь. Якби батьки не допомагали, взагалі не знаю, як би жили ми зараз. Вони і за квартиру платять, і сумки з продуктами нам носять, і гроші підсовують час від часу.

Правда, скільки вислуховую я потім за це. А я не розумію, чому я повинна це все слухати від них. З зятем сваритися мої батьки, бачте, не хочуть, а мені годинами висказують своє незадоволення.

Олеся зараз сидить в декреті, у них з чоловіком дві дочки, старшої вісім років, другій трохи більше року. Роботу її чоловік Дмитро втратив на самому початку першої хвилі кризи. Ось з того часу і поневіряються вони абияк.

А ще зовсім недавно все у них було добре – народилася довгоочікувана друга дівчинка, яку вони планували досить довго. І матеріально все було добре. Подружжя молоде впевнено дивилися в завтрашній день. Дмитро працював, отримував досить таки хорошу зарплату, Олеся до виходу в декрет зробила деякі накопичення.

Квартира у них батьківська, не в оренді і не в кредиті, батьки Олесі з самого початку розраховували віддати її дочці. Тільки ось офіційно ще не переоформили поки. Так що за дах над головою вони з чоловіком теж не хвилювалися зовсім. Здавалося, підступу чекати нізвідки, живи та радій.

Олеся навіть народжувати пішла платно, тоді вони могли собі дозволити ось це все – окрему палату, необмежене відвідування родичів, підвищена увага персоналу на всіх етапах і все інше, що має на увазі контракт. Першу дочку народжувала не так, і враження були, чесно кажучи, не дуже. Цього разу вирішили постаратися, і сума за контракт здалася невеликою.

А зараз ці гроші здаються таким багатством. Олеся з чоловіком і подумати не могли, що через рік будуть радіти принесеним батьками з милості сиру і маслу.

Роботу Дмитро шукає з самого початку, але без особливого успіху. Написав всім знайомим, розмістив прикріплений пост в соцмережах – відкритий, мовляв, для нових пропозицій по роботі, можу і те, і це, за репост вам плюсик до карми. Моніторить вакансії, розсилає листи і резюме.

Тільки відгуків чомусь зовсім небагато, і це дивно. Позитивний молодий чоловік, з досвідом роботи, сімейний, стабільний. У декрет не втече, за дитиною в садок до шостої вечора тікати не буде – у нього дружина є, яка сидить вдома і все це робить сама. І при всьому при цьому чомусь його кандидатура не цікавить роботодавців.

Так, зараз у багатьох з роботою проблеми. Але кого тоді взагалі беруть, якщо не таких, як молодий та перспективний Дмитро?

– У твого чоловіка запитів вагон, мабуть! – тихим голосом вимовляє мати Олесі. – Чого сидить удома, питається? Чого чекає? Простої роботи повнісінько всюди. Кур’єром, вантажником, робітником на будівництво, сторожем яким-небудь нехай йде, поки менеджером його не беруть. Хоч щось для сім’ї заробить.

Йти на важку малооплачувану роботу Дмитро не хоче категорично. Користі від цього небагато, пояснює він дружині. Ну, він почне працювати за 6 тисяч на місяць, тягаючи на спині піаніно на п’ятий поверх без ліфта, і що? Жити на ці гроші сім’єю все одно не можна, це раз. Потім, на такій роботі дуже легко втратити здоров’я. А найголовніше, спробуй-но потім з вантажників влаштуватися кудись на інтелектуальну роботу. Навіть якщо не робити запис у трудовій, працювати неофіційно, піднятися потім «з дна» в середній клас буде дуже непросто, впевнений Дмитро.

– І що, він так і лежить на дивані? – знизивши голос, розпитує дочку мама, коли зять виходить з кухні. – Що він робить цілими днями взагалі? Роботу шукає? Ось вранці прокидається – і що далі? За комп сідає? Ну-ну. А ти чого мовчки на все це дивишся? Скажи йому серйозно – вистачить, мовляв, уже! Нехай йде куди завгодно, дорослий здоровий чоловік роботу знайти не може, навіть чути про це не хочу.

– Слухай, ось йому не соромно взагалі за стіл сідати, на тарілку собі класти їжу, що її він купив? Що це за чоловік такий взагалі? – так само неголосно вступає в розмову батько.

– Совість повинна бути у людини хоч якась? Нехай йде хоча б на комуналку заробить. Ми взагалі теж не мільйонери з матір’ю, дві квартири тягнути. Воно, знаєш, кусається трохи таки.

– Взагалі, перспективи якісь є? – підхоплює мама. – Він на цьому тижні хоч кудись ходив взагалі, на співбесіду? І що, знову не те? Ну, так я і знала. Ти скажи йому! Батько, скажи, працює, хоча йому на пенсію пора, і пів зарплати на нас витрачає, це теж не діло.

– А з цієї компанії, він говорив, як її ну, офіс на сусідній вулиці, передзвонили йому? – згадує батько. – А я йому відразу сказав, сподіватися нема чого, надто казкові умови там. Зарплата, бонуси.

На такі місця своїх беруть, по оголошеннях не шукають, це нерозумним треба бути, щоб не розуміти. І чекати нічого! Ніколи вони не передзвонять. Треба щось реальне шукати. Он зараз пакувальники товарів потрібні всюди, вантажники, прибиральники.

Тут двері відкриваються, в кухню заходить Дмитро з дітьми, і теща починає мило розмовляти про погоду, як ніби тільки про неї мова і йшла весь цей час.

А може, це правильна тактика? Нехай донька сама розбирається зі своїм чоловіком, свариться, з’ясовує стосунки, просить йти його на роботу?

Теща з тестем виховувати його не зобов’язані, і в той же час мовчки дивитися на його бездіяльність, оплачуючи йому їжу і комуналку, теж неправильно.

Але чи правильно насідати з докорами на дочку в цій ситуації? Їй самій, можливо, не подобається те, що відбувається в її сім’ї, але що вона може зробити зі свого боку, сидячи в декреті? Взяли та висловили б все зятю один раз. Дивишся, заворушився б. Можливо б стало соромно і почав би роботу шукати.

Джерело