Вона ніколи не була заміжня. Не вийшло, не склалося. Колись давно, коли їй було близько тридцяти років, був у неї чоловік, з яким вона зустрічалася два рази в тиждень. Чоловік був одружений, тому ні про які серйозні стосунки не могли навіть мислити.

Цей роман, якщо і був роман, тривав недовго, близько півтора місяця і закінчився так само раптово, як і почався, просто чоловік пропав, не дзвонив і не з’являвся більше в її житті. Ніяких інших стосунків більше ніколи в її житті не траплялося.

Поховавши батьків і сама вийшовши на пенсію, вона так і продовжувала жити в батьківській квартирі, яку колись батькам дали за плідну роботу. Зараз на схилі років, коли вік уже підійшов до закінчення шостого десятка, навіть і смішно було б думати про шлюб або якийсь інший союз. Та й не потрібно було їй це. У неї був кіт, який заміняв їй всю родину, і чоловіка і дітей. Вона дбала про кота, балувала його. Грошей на життя теж вистачало, та й не витрачала вона їх особливо, нема на що. Так і жила… Одного разу в сусідню квартиру на її поверсі в’їхав новий сусід.

Вона знала, що квартира давно продавалася, колишні сусіди, вірніше їх донька з сім’єю, виїхала кудись з країни. Новий сусід, чоловік приблизно одних з нею років, був дуже серйозним, з військовою виправкою і дуже похмурим обличчям. Але щось таке було в цьому чоловікові, він був чомусь дуже цікавий їй. Собі ж вона говорила, що це від того, що їй не байдуже, хто буде жити з нею по сусідству… Сусід жив один, ніяких жінок у нього не було.

Правда, іноді приїжджала молода жінка, привозячи великі продуктові сумки. Мабуть, донька. Молода жінка ніколи у сусіда довго не затримувалася, залишивши сумки, через кілька хвилин, їхала. Перший час сусід робив ремонт, часто працював дрилем, стукав. Потім привезли нові меблі в упаковках, холодильник, пральну машину. Було зрозуміло, що сусід заселився ґрунтовно і надовго.

Ще через деякий час у сусіда з’явився собака, незрозумілої породи, але судячи з усього, по тому, як він йшов поруч з сусідом, як реагував на його слова, собака не був простою дворняжкою. Сусід вигулював його разів зо три в день, йдучи досить далеко від будинку, на дальній пустир, який залишився від футбольного поля.

Вони були сусідами близько півроку, але знайомі так і не були. Не те щоб уникали один одного, але щось не виходило ніде перетнутися. Іноді після прогулянки його собака, не доходячи до своєї квартири, зупинявся і грізно гарчав на двері сусідської квартири, мабуть, відчуваючи присутність кішки.

Так і жили на одній сходовій клітці незнайомими сусідами…

Одного разу пізно ввечері в її квартирі раптово погасло світло, миттєво відключився і телевізор з не до кінця переглянутим серіалом, і холодильник. Вона спробувала дзвонити в термінові ремонтні служби, але чи то час був пізній, то чи термінові служби були зайняті терміновішими справами, але тільки їй ніхто не відповів. Вона дуже бентежачись, обережно подзвонила в його квартиру. Дзвінок не спрацював, мабуть, в сусідській квартирі теж не було електрики… Вона постукала в двері… Двері тут же відкрилися і показалася скуйовджена голова і заспане обличчя сусіда.

Швидко зрозумівши в чому справа і чому його в такий пізній час доби турбує невідома пані в майже нічному костюмі, він, зі знанням справи взявся усувати причину нічного неспокою. Світло загорілося через лічені секунди. Вона була щиро вдячна йому і в той момент не переслідуючи жодної іншої мети, від чистого серця, запропонувала випити з нею чаю, благо ввечері спекла багато смачних пиріжків, погано розуміючи, для кого така кількість.

Подумавши кілька секунд, він несподівано для себе і для неї, погодився. Вона побігла ставити чайник, накривати на стіл і переодягатися. Він прийшов не один, а зі своєю собакою, сказавши, знайомитися, так знайомитися всім сімейством. Вона дуже злякалася за свого улюбленця, кота. Порикувавши і понюхавши один одного, її кіт і його собака, раптом порозумілися. Здивовані таким поворотом у стосунках своїх вихованців, подивившись один на одного, вони розреготалися.

Ніч за чаюванням і раптовими розмовами, пролетіла непомітно, якось стало незручно, ніяково від можливо непотрібної відвертості, яка прозвучала і у неї і у нього. Розлучилися натягнуто, зніяковіло, не знаючи чи буде така приємна зустріч ще коли-небудь…

Кілька місяців вони уникали один одного. Якщо вона чула, що відкриваються на сходову площадку його двері, застигала в своєму передпокої, намагаючись вийти тоді, коли він зі своєю собакою відійде на пристойну відстань від їхнього будинку.

І ось одного разу до неї прийшла та молода жінка, яка привозила сусідові продукти. Довго вибачаючись за своє вторгнення, молода жінка відрекомендувалася його донькою і сказала, що їй потрібно поїхати з міста, а батько хворий і не хоче ніяких сторонніх доглядальниць в своєму домі, не могла б вона по-сусідськи приглянути за батьком кілька днів». Звичайно, звичайно…, які питання…».

Вони дуже зраділи один одному. Щоранку вона готувала йому сніданок, гуляла з собакою, до речі сказати, собака дуже швидко звик до неї. За три тижні його нездужання, вони дуже зблизилися і звикли один до одного, він до такої турботи, якою вона його оточила, вона ж все це робила із задоволенням, від душі, не відчуваючи втоми та роздратування. Життя для обох наповнилося іншим змістом, йому хотілося оберігати її, їй же дбати і балувати його смачними, нею приготованими стравами, чистотою і порядком в квартирі. Вони й не помітили, як від цих почуттів відступили болячки, засвітилися очі, вони обоє помолодшали, життя тепер не здавалася безнадійно прожитим…

Вони обоє раптом забули, що все найкраще в цьому житті залишилося в далекому минулому і повірили, що і їм доля припасла трохи тепла і ніжності…

Гр. Про щастя-просто.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Джерело