Це історія  минулого року під час моєї вагітності. Місто у нас не надто велике і жіночих консультацій всього дві в усьому місті. Саме тому часто трапляється так, що в цих точках міста, при певному збігу обставин, вагітних буває в рази більше на квадратний метр, ніж в інших місцях нашого міста.

Багато людей дуже дивуються, бачачи на вулиці, на зупинках і магазинах, в радіусі 500 метрів, кожну другу дівчину вагітною. Звичайно так не завжди,  але таке явище для нашого міста вже давно стало нормою.

Якось я поверталася з прийому і примітила на зупинці тут і там знайомих дівчат, яких регулярно бачила в консультації за кілька тижнів. Не у всіх ще видно животи, але ми як в секретному клубі, знаємо одна одну і вітаємося. Підійшов напівпорожній автобус і ми розсілися на вільні місця.

На наступній зупинці в автобус зайшла бабуся, з перших же секунд окинула салон оцінюючим поглядом – немає вільних місць,  зате є молоді дівчата. Підскакує з ходу до однієї:

– Ех, молодь пішла, старшим місце поступатися треба, ось доживеш до мого віку…

– Вибачте, мене нудить стоячи, – обережно перебиває дівчина.

– Нудить – на машині їдь, – бурчить бабка і йде до мене з криком, – До чого молодь невдячна стала, поступися місцем бабусі, розсілася тут, вагітна чи що?..

– Ну так, – зніяковіло відповідаю я, – вагітна, – і показую обмінну карту, якою обмахувалися від спеки.

Бабуся перервала свої голосіння на пів слові, переводить погляд на іншу дівчину, та одразу, не чекаючи запитань, киває – «і я теж», бабка очманіло дивиться в інший кінець салону, звідти –  «і я!», «я теж», «і ми вагітні».

Нас ця ситуація розвеселила і ми переглядаючи посміхалися одна одній, бачачи реакцію нахабної бабусі. Іншим пасажирам ця ситуація теж настрій підняла.

Місце бабусі все одно поступилися. Чоловік років 50, просто встав і мовчки за плечі посадив розгублену бабусю, яка так жваво влетіла в автобус хвилину назад, на своє місце. Так і їхали ще кілька зупинок з мимовільними посмішками на обличчях, переглядаючись між собою.

А взагалі, сміх сміхом, але щоб ось так в нахабну місцем просили поступитися, я бачила вперше. Зазвичай завжди поступаються і не обов’язково молодь, просто видно розгубилися в перші секунди від такого напору. І я, навіть коли вже з величезним животом їздила, ніколи не просила поступитися, адже  мало що у людини, раптом він після операції або інвалід, хоч і виглядає молодо, або на заводі добу працював і зі зміни тепер повертається, втомлений як собака.

Потрібно більш людяними бути.

Джерело