24 роки я прожила зі своїм чоловіком. Жили ми в місті у моїй квартирі, яку мені подарували батьки.

Чоловік кожного дня просив, щоб продати квартиру і купити будинок в селі. Вговорив. Не встигли ми перевезти всі речі в хату, як він сказав, що хоче розлучитися.

Так зле я себе ніколи не почувала, довелося ділити наш спільний будинок А як все гарно і романтично починалось, плани на майбутнє, спокійна щаслива старість, але не склалося.

Зараз нам по 48 років. Прожили разом з чоловіком 24 роки. Дітей не вийшло нарoдити, хоча ми і не намагалися. Якби вийшли – добре. Але так вже склалося.

Прожили всі ці роки в моїй квартирі в місті. Вона дісталася мені від батьків. Не дуже нова квартира, але досить дорога нерухомість.

І ось моєму благовірному в голову влізла ідея, що пора переїхати в свій власний будинок.

Став кожен день по троху капати, що в своєму будинку краще, що немає сусідів зверху, немає сусідів знизу та інше.

Потім почалися запевнення в тому, що в магазинах продають одну хімію, а справжні овочі можна виростити лише на своєму городі. Майже рік він “обробляв” мене. І я погодилася.

Продали квартиру – переїхали в область. Не встигли ми перевести всі речі в нову оселю, як чоловік сказав, що втомився від мене і хоче розлучення.

Так в душу ще ніколи не капостили. Ніколи в житті мене так не обманювали. Начебто і стільки років разом.

Довелося ділити вже спільне майно. Будиночок продали. Я переїхала в гуртожиток назад до міста. На порозі старість, а я залишилася зовсім одна і без нормального житла.

Буває, що живеш з людиною, думаєш, що знаєш її, будуєш плани, а виявляється, що живеш не з людиною, а щуром.