Мій син став молодим батьком, якому самому прийшлося виховувати дочку.

Моя внучка Анночка народилася, коли син навчався на четвертому курсі. Він і сам ще був дитиною. Пам’ятаю той холодний зимовий ранок, вдома пролунав дзвінок, ми в очікуванні радісної новини всі кинулися до телефону … Народилася здорова дівчинка – 3700, а ось невістка Оленка полинула на небеса, залишивши своє янголятко нам. За матеріалами

… Вона прийшла до нас в будинок рік тому.

– Мамо, я хочу тебе з деким познайомити, – загадково сказав син напередодні.

– У тебе з’явилася дівчина!

– Як ти вгадала?

– Так на обличчі все написано ..

Діма помовчав і додав.

– Тільки у нас проблема, їй жити ніде, можна ми поки у нас поживемо, а потім квартиру знімемо, я вже написав заяву про переведення на заочне. З роботою обіцяв знайомий допомогти.

– Раз вже ви все вирішили, добре. Приводь свою дівчину. Познайомимося, поговоримо.

На наступний день на порозі нашого дому з’явилася маленька, худенька дівчина, з великими переляканими очима. Чомусь мені відразу захотілося по-материнськи обійняти її і приголубити. Оленка виросла з батьком, матері не стало, коли вона була зовсім малою, перший час допомагала старенька бабуся, а потім батько привів в будинок молоду дружину.

Так і росла вона без материнської ласки, терпіла нападки мачухи, а коли народилася дитина перетворилася в няньку і домробітницю. Сяк-так закінчивши школу дівчина втекла з дому, перший час довелося ночувати на вокзалі, там же її помітила і прихистила жаліслива бабуся, світ, виявляється, не без добрих людей.

А потім Олена влаштувалася на роботу в місцевий магазинчик, де і познайомилася з Дмитром …

Дмитро, як сказав, так і зробив, влаштувався на роботу на місцевий завод, де з часом обіцяли посаду з більш високою зарплатою, було до чого прагнути. Оленка спочатку ходила тихо по дому, такою собі мишкою, а потім осміліла, ми почали більше з нею спілкуватися, так господинею вона була відмінною. Всі вихідні проводила на кухні: готувала, мила, прибирала.

Я їй кажу «піди прогуляйся», а вона головою махає, мовляв ні, ще не всі справи переробила.

А через місяць діти нас обрадували ще однією новиною:

– Мамо, тату, вітаємо вас, скоро ви станете дідусем і бабусею!

Батько від несподіванки випустив чашку з чаєм, а я кинулася вітати дітей. А на душі неспокійно стало, молоді ще, гуляти так гуляти, а чи справиться син з новою відповідальною роллю батька. Хоч він і старався з усіх сил, бачила я що він, як і раніше, тягнеться до своїх друзів, з яким запалом розповідає останні новини з життя своїх однокурсників, а сам, крім роботи і дому, нічого не бачить …

Через місяць Діма з Оленою розписалися.

Спочатку у Олени все було добре, вона так само йшла на роботу вранці, а ввечері її забирав Дмитро. Поки на п’ятому місяці її не поклали в лікарню.

– Нічого страшного мам, – говорив син, – лікар вирішив перестрахуватися мабуть.

Невістка так і провела залишок терміну то вдома, то в лікарні, на роботу вона більше не повернулася. Лише потім ми з чоловіком дізналися, що у Оленки виникли проблеми, і всі дев’ять місяців вона була під контролем лікарів.

– Сину, чому ти мені раніше не сказав! – кричала я на нього, коли дізналася – у мене є добра знайома – професор, ну що ви як діти, їй-Богу …

– Мамо, ми не хотіли вас турбувати з батьком, думали впораємося самі, та й лікарі попалися хороші, Олена хвалила їх.

Він поклав мені голову на коліна, як в дитинстві, коли хотів, щоб я його пожаліла, і заплакав.

– Синку, рідний мій, ми повинні бути сильними, у тебе тепер є дочка, рідна людина, твоє продовження ..

… У день, коли ми приїхали за Анночкою, раптом вперше за цілий тиждень виглянуло сонечко. Дмитро стояв з дочкою на руках і посміхався.

– А у неї очі Оленки, такі ж великі і блакитні …, ну привіт, донечко, ласкаво просимо додому … Тепер ти – зміст життя для всіх нас.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.