Все вийшло так, як хотіла свекруха…  Вийшло так, що після одруження ми з чоловіком і дитиною живемо в будинку батьків чоловіка. Будинок гарний, великий, місця всім вистачає. Свекруха ніколи до мене не чіплялася, в наші з чоловіком стосунки і виховання дитини – не лізла. Але я все одно мріяла жити окремо. За матеріалами

Зарплати у нас не великі. Чоловік працює на заводі, я – офісний клерк. Як тільки ми намагалися накопичити на що-небудь, як відразу щось траплялося. Заначка діставалася і витрачалася. Такими темпами, власне житло світило нам не скоро. А знімати чоловік відмовлявся, вважав, що це зайва трата коштів.

Те, що дядько заповів мені свою шикарну квартиру в центрі міста – стало дуже сумним подарунком. Дядька я любила і щиро сумую за ним. Його прийомна дочка другої дружини, після оголошення заповіту зажадала з мене відшкодувати їй гроші, які вона витратила на те, щоб провести вітчима в останню путь.

Такої суми у нас з чоловіком не було, нас виручили свекри. Вони дали нам 20 тисяч, сказавши, що ми можемо не повертати:

– Адже ми одна сім’я!

Потихеньку я почала готуватися до переїзду. Треба було вивезти речі з квартири, прибрати там і переклеїти шпалери в одній з кімнат – під дитячу. Поки чоловік сидів з донькою, ми з свекрухою всім цим займалися.

Все йшло добре, поки справа не торкнулася вибору шпалер. Я розгорнула рулон з метеликами і почала уважно його розглядати, прикидаючи – чи буде красиво виглядати і чи сподобаються доньці такі шпалери.

Свекруха, побачивши рулон в моїх руках, відразу сказала:

– Ні, Людочко, нам такі шпалери не потрібні. Я хочу що-небудь в зелених тонах. Світла зелень буде прекрасно гармоніювати з портьєрами моєї мами.

Я здивовано подивилася на свекруху:

– Це доньці, в дитячу, – пояснила я.

– Ви ж недавно дитячу ремонтували, – здивувалася свекруха.

– Так, у Вашому домі. А ці шпалери для дитячої в квартирі, – пояснила я.

– Ти що, там жити зібралася?

– Так. Як шпалери переклеїмо, відразу заїдемо, – посміхнулася я. – Як я давно мріяла мати свій кут! Можна, звичайно, прямо зараз перебратися, але хочеться заїхати в уже готову квартиру.

Шпалери куплені не були – свекруха якось засмутилася після моїх слів і відразу вирушила додому, під надуманим приводом.

Додому ми їхали в повній тиші. Та й зайшовши в будинок, свекруха відразу піднялася до себе. Я включила комп’ютер, і почала показувати дочці шпалери, які вибрала, ті самі – з метеликами. Дочка попросила ще подивитися і ми почали гортати каталог.

Увечері, перед вечерею, свекри покликали свого сина для «серйозної розмови». В принципі, з поведінки свекрухи, я здогадувалася, про що піде ця розмова. Тому тема, піднята за вечерею, мене не здивувала.

– Мила, ми з донькою залишимося тут, а мама з татом переїдуть в квартиру. Ти ж хотіла жити окремо? Ось і будемо. І речі збирати-розбирати не доведеться. Ти ж знаєш, що один переїзд дорівнює двом пожежам та потопу, – посміхаючись, повідомив мені чоловік.

– Люда, дійсно. Ми теж втомилися від вашої компанії. Хоч на старості років пожити б в людських умовах, – підтакнула свекруха.

Я підібрала слова, щоб відмовити так, щоб ніхто не образився. Свій кут – все-таки свій кут. І там – я собі господиня буду. А в будинку свекрухи я навіть меблі не можу поставити так, як мені хочеться.

– Значить так ти вирішила нам подякувати за все, що ми для тебе зробили? Син, ви переїжджаєте сьогодні ж. І гроші повернути не забудьте. А то, я дивлюся, у твоєї дружини проблеми з пам’яттю – зовсім добра не пам’ятає, – свекруха встала з-за столу і пішла до себе.

– Люда, в чому проблема? Та яка різниця, де жити? Ми і тут, і там одні будемо. Ви з мамою одна одній на очі потрапляти не будете. Тим більше, квартира в твоїй власності залишиться – тебе ж не змушують нерухомість дарувати. А мама завжди мріяла в квартирі жити. Тобі важко піти їй назустріч? – почав чоловік. – Та й грошей у нас зараз немає. Що ми віддавати будемо?

Під тиском чоловіка я погодилася. Свекри пакують речі. А я картаю себе за слабовілля. До речі, варто було погодитися з поступкою квартири, як борг нам великодушно пробачили. Я продала свою мрію свекрусі, а натомість, замість подяки, чую тільки повчання, що в їх спальні нам нічого робити – чоловік заїкнувся, що ми туди переберемося, коли вони переїдуть.

Свекруха зажадала, щоб я віддала їй обидва комплекти ключів від квартири. А ось ключі від будинку нам віддавати ніхто не збирається – це ж їхній будинок, вони будуть ходити і перевіряти, як ми тут живемо. Знаю, сама винна. Але якби не цей борг … Треба було у сторонніх людей позичити, або кредит взяти. Немає нічого гіршого, ніж пробувати відмовити родичам, яким ти винен гроші.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.