Давно я вже не молоденька дівчинка, а давно заміжня жінка і мені здається несправедливим те, як ставиться до мене мій чоловік. Навіть коли ми зустрічалися ще задовго до нашого до весілля, він особливо не дуже доглядав за мною: часто скаржився на брак грошей і дарував на свята тільки якісь милі та дешеві дрібнички: квіти, солодощі, простеньку біжутерію. Тоді ми були ще зовсім молоді, і мені така поведінка здавалося нормальною, але зараз відчуваю, що він просто мене не цінує зовсім.

Коли ми починали зустрічатися, то обоє не мали великого достатку, були не з заможних родин. Іноді він навіть довгий час був без грошей, і мені доводилося самій постійно оплачувати наші походи в кафе або купувати квитки в кіно за свої власні кошти. Коли ми вирішили жити разом, ситуація залишилася приблизно та ж сама. Ми навіть домовилися оплачувати навпіл рахунки на їжу, комуналку і інші великі витрати. Я ніколи не вважала себе дріб’язковою людиною, і намагалася радіти тому, що ми все в цьому житті доб’ємося разом, адже все життя в нас ще попереду.

Спершу ми оплачували навпіл побутові витрати, потім скидалися на весілля і спільні відпустки, потім разом тягнули кредит. Озираючись назад, мені навіть здається дивним те, що за час нашого сімейного життя я відсиділа повноцінний декрет з дитиною, і чоловік мене не говорив в цей час оплачувати загальні витрати навпіл. За звичкою я, звичайно, намагалася час від часу підробляти вдома, але цих грошей ледве вистачало мені на одяг та іграшки нашому малюку, тому достатком сім’ї займався повністю мій чоловік. Хоча ми в цей період не бідували зовсім, але витрачатися на себе він мені особливо не дозволяв: постійно нагадував про те, що ми тепер батьки, і що в першу чергу повинні думати про інтереси своєї дитини, а про свої поки забути. Тому одяг я собі в декреті майже не купувала: доношувала все те, що купувала ще багато років тому.

Кожен раз, перед приходом гостей до нас, ми купували ті продукти, які в звичайні дні не могли собі дозволити, але це дрібниці. Справжнім непорозумінням для мене стало те, що під час сімейного життя я побачила, які подарунки чоловік купує своїм родичам. Він може відкладати на них зі своєї зарплати по кілька місяців, щоб потім порадувати свою бабусю, батька або племінницю заповітної річчю, яку він добре знає, що вони хочуть. І це відбувається в той час, коли на мій день народження він «згадує» про те, що у сина ще немає зимової куртки чи що він давно мріє про радіокеровану маленьку машинку.

Чому я повинна відмовляти собі в елементарному, якщо на своїх родичів у нього завжди знаходяться гроші, причому чималенькі? Невже я для нього нічого не значу? Звичайно, скоро малюк звикне до садочка, і я зможу сама на все заробляти собі хоча б на елементарні речі, але навіщо мені тоді взагалі чоловік, який мене не цінує? Для нього інші люди важливіші власної дружини, матері його дитяти. Хіба це нормальна сім’я?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – mycredit.

Джерело