Я живу одна, чоловіка у мене немає, так вже вийшло. Зате є вже дорослий син – моє щастя на все життя. Життя мене «ламало» – зі своїми батьками я посварилася через те, що стала матір’ю без чоловіка, орендувала квартири, працювала не покладаючи рук. Так і не помирившись з батьками, я успадкувала їх квартиру, коли їх не стало, а зараз не знаю, як вимолити у них вибачення, коли вони на тому світі.

Але все ж, труднощі в житті зробили мене сильнішою. Я ще в дитинстві синові говорила: «Що б не трапилося, я все буду робити заради тебе – і в щасті і в труднощах!». Я стежила за будь-якою подією в його житті і в усьому намагалася допомагати: син відставав у навчанні, я брала підробіткок для репетиторів, або збирала йому на подарунки, про які він мріє. Ні, він не примхливий і не вимогливий, просто це так я хотіла – щоб його радувати. Так, завдяки мені, він відучився в універі і пішов працювати в головний офіс великої будівельної компанії.

Але поки він «набирав обертів» в кар’єрі, вирішив одружитися. Наречена, звичайно, красуня, нічого не сказати, мій син простіший. Свати спочатку не хотіли ніякої помпезності, сказали, що краще за все посидіти вдома, вузьким колом, своєю ріднею. Я бачила, як з цього приводу переживають молоді, особливо наречена, адже будь-яка дівчина хоче лімузин і весільну сукню. Подивилася я на смуток молодят і пішла брати кредит: 120 000 гривень  на три роки, платити в місяць трохи більше чотирьох. Важко, звичайно, з моєю зарплатою в 12 000, але нічого не поробиш – вже якщо у мене не було весілля, хай син відірветься!

Свати сказали, що я несповна розуму, але тут же взялися організовувати весілля – на мої-то грошики! Навіть встигли пересваритися в процесі: яку сукню краще, а ресторан престижніший. Ох, я тільки встигала помічати, як стрімко витрачаються мої гроші. Син мене лаяв за марнотратство, але я все одно була рада, бачачи, як він пишається мною. Найсмішніше, що з нашого боку на весіллі було всього 17 гостей, а з боку нареченої – 43! Але платила я, свати тільки подарували молодятам кішку «сфінкса», мовляв – молоді таку хотіли! А я витратилася на все – від костюмів до ресторану.

На жаль, син з невісткою почали сваритися вже під час спільного побуту: не розрахували сили і потреби один одного. Всі їх кидалися мирити, було затишшя, але ненадовго, і так два роки в постійних непорозуміннях. Син узяв на себе квартиру, взяв на виплату вже тоді, коли їх союз розвалювався. Невістка після розлучення забрала кішку і пішла до батьків. І цей рік видався такий, що через ситуацію в країні з роботою стало складно, пішли прострочки по кредитах, вічно кручусь і ніяк. У сина незручно просити, у нього теж на квартиру багато йде, та ще й нове кохання з’явилася.

Загалом, набралася нахабства, прийшла до сватів. Взяла з собою звітність по весіллі, показала, що витратилася в основному на їх гостей, попросила допомогти мені закінчити цей рік з виплатою, нехай вони мені хоча б по 2000 дають, незважаючи на те, що наші діти розлучилися. Вони мене вислухали як недоумкувату і сказали, що з самого початку не були налаштовані на пишне весілля, пропонували справити вдома, так що вони нічого платити не будуть. Ну, якщо вони не хотіли ніякого пишного торжества, то чому ж стільки гостей в ресторан запросили? Халява солодка?

Мене виставили за двері ні з чим, я їх тільки попросила синові нічого не говорити, адже він думає, що я регулярно сплачую, не хочу його лякати. Але йшла додому з важким серцем: сватів двоє, а я одна, вже через дві тисячі би вони не збідніли. Як же люди люблять халяву, коли все безкоштовно дається! Дуже прикро! Я, звичайно, якось викручуся, не вперше, просто неприємно, що такі люди на шляху зустрічаються. Ну і що, що я їм тепер не родичка! Чужими грошима колись приємно було кидатися і купу людей запрошувати! Несправедливо все це!

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.