Я чула багато різних історій і зі щасливим кінцем і не дуже,але історія, яку розповіла Зінаїда Петрівна, мене приємно вразила найбільше.

Цю історію я почула від Зінаїди Петрівни, жінки з якою ми жили в одній кімнаті, перебуваючи на відпочинку в санаторії. За матеріалами

«Мій син познайомив мене з моїм майбутнім чоловіком. Це може здатися комусь навіть смішно. У 23 роки я була матір’ю одиначкою. Жили вдвох із сином Сашком у крихітній кімнатці у комунальній квартирі.

Батько від Саші відмовився. Я розповідала, що його тато військовий льотчик. І він в силу свого трирічного віку в це дуже вірив. І іншим про це розповідав. Ну дитина, здавалося, що з нього візьмеш?

Одного разу Саша гуляв у дворі, як завжди, з іншими дітьми, я сиділа на лавці з сусідкою, про щось розмовляли. Раптом чую крик: «Тату, тату!» Не розумію що таке.

Виявилося, повз наш будинок по дорозі йшов молодий хлопець у військовій формі. Саша мабуть собі його так і уявляв. Василь, мій теперішній чоловік, з яким ми прожили душа в душу тридцять п’ять років і був цим льотчиком. Саша вчепився в Василя, не давав пройти. Я встала з лавочки, підійшла. Мій Саша ні в яку і все кричить: «Тату, тату.»

Названий татом запропонував мені познайомитися, ми стали зустрічатися, а через місяць одружилася. Василь відразу усиновив Сашу. Виховав його, ні в чому йому не відмовляв. Ось так буває.”

Фото ілюстративне, з вільних джерел.